Вiчна Слава Героям УПА сторінка 9

Рано, ще далеко до сходу сонця, тато, тормосячи дочку за руку, збудив її: “Ходи скоро до пивниці перебирати бульбу, бо Михайло з Іваном давно поїхали підготовляти поле для садження бульби.” Микола виносив мішки на подвір’я. Всі мішки досипав і зав’язував. Дочекавшись слушної хвилини, витягнув з кишені папірець і дав сестрі: “Візьми, там є тільки основні питання, а подрібно сплануєш сама, коли будеш читати книжку. Для того мусиш купити собі трохи грубий зошит і все найосновніше записувати. Це ще не є секретна література, але вже вчися все добре ховати й маскувати. Все, що будеш чути на зборах, заборонено записувати. Всякі повідомлення потрібно запам’ятовувати”.

- А як буде з прийняттям мене в ОУН? - перебила Миколу.

- Тебе будемо приймати в неділю на Сушицькій горі біля каплиці.

- А хто там буде й кого ще будуть приймати? – з цікавістю допитувалася Катруся.

- Даю тобі перше зауваження: ніколи й в нікого не запитуй про когось чи про щось. Все, що тобі буде потрібно, скажуть. Йди, бо тато кличе (зове).

День за днем збігали дуже швидко. Від роботи не було часу навіть озирнутися. Але все-таки знаходила час для повторення “Декалогу” й читання книжки. Відшукала старий, ще зі школи, зошит і все найосновніше записувала. Микола попередив тата, що йому з Катрусею в неділю потрібно піти до Сушиці, тому їх не буде вдома. Тато хотів щось запитати, а потім сплюнув вбік, махнув рукою й пішов. Він здогадувався, що Микола підтримує із кимось зв’язки, бо часто до нього приїжджали й приходили молоді люди, які довго розмовляли між собою й сперечалися. Його дуже здивувала історія з Катрусею. “Таке молоде, а вже десь пнеться. Та політика до добра не заведе” – подумав тато.

Неділя прийшла, як їй здалося, аж занадто швидко. Готуючись до зустрічі, дуже довго прасувала вишивану блюзку та тонку сукняну спідницю, майже ще нові жовті мешти. Добре наїлася, бо Микола попередив, що підуть після Служби Божої й до хати повертатися не будуть. У торбину поклала “Декалог” та історію. Й коли готувалася, й коли чистила мешти, й коли дзвонив церковний дзвін, - постійно молилася. Відчула страх, хоча була впевнена в своїх силах. З ними мав також іти сусідський хлопець Михайло, її ровесник.

Ще до Служби Божої Микола попросив її, щоб якомога скоріше вийшла з церкви й пішла вверх від церкви й, можливо, сховалася за якийсь корч. Навіть відмовилася тримати церковну хоругву. Вийшла вчасно й її ніхто не бачив. Ще скоріше вийшов Михайло й також заховався. Микола вийшов найпізніше. Аж через півгодини зустрілися вверху за селом. Дорогу знали добре, часу було достатньо й тому не спішили. Прийшли під каплицю вчасно. Нікого ще не було.

Через десять-п’ятнадцять хвилин Микола зауважив за корчем трьох людей, які йшли в їх бік. Серед них він впізнав “Гриву”, ”Ярему”. Ще один хлопець був незнайомий.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69