Вiчна Слава Героям УПА сторінка 13

- То якраз і добре, - почервоніла по самі вуха від своєї сміливості. – Мені також дуже сподобався його спосіб виступати (?) й повчати. Виглядає, як вчений. То який чужий, чи з нашого району? – спитала Катруся.

- Як будеш з ним працювати, тоді про все дізнаєшся.

- А ти його, Іване, знаєш? – знову спитала дівчина.

- Ні. Я про нього чув багато, але не бачив. Йдемо працювати, бо більше балакаємо, ніж робимо.

Тепер кожен взяв по два покоси й пішли вверх. А далі розмовляли між собою, не припиняючи роботи. Якось дуже таємниче Микола сказав, що чув від представника Крайового Проводу на одній із збірок, що німці насильно приєднали до себе Чехію, а тепер готуються до захоплення Польщі. Така доля, напевно, буде чекати всю Європу. Інші заперечують, кажуть, що то забагато. Також ходять слухи про те, що вони шукають таємного союзу з Росією, аби їм легше завоювати Європу. Певно, з тих слухів щось вийде, бо вже так було: говорили, говорили, а потім та балачка стала правдою. То, певно, ми стоїмо перед великою війною, а, може, й війнами.

Закінчили розтрясати, хлопці сіли курити, а Катруся притулилася коло них. Іван каже: “Якби-то Бог дав три-чотири дні доброї погоди, ми змогли б сіно поскладати в купи, а то й забрати додому”.

- Не плануй, брате, дуже, - перебив його Микола, - бо все в Божих руках.

- Так, так. А на скільки то було б легше й менше роботи, ніж по декілька разів сушити після дощів. Скоро прийдуть і жнива. Казав тато, що колоски жита, ячменю й пшениці вже наливаються. Для повного налиття треба два тижні, а ще два тижні треба, аби дозріло, а там і жнива. Треба полагодити драбини на віз, бо деякі щаблі поломані й полудрабки досить слабі. Ходімо додому, бо нас вже чекають, і мій живіт кличе, гуркоче.

Всі встали й пішли.

      Найбільшою проблемою для Катрусі було те, як знайти час для читання історії. Якогось часу викроїти вдень майже не було можливості, хіба коли йшли довгочасні дощі. А таких днів було мало. Тепер постійно рвалася пасти худобу, бо за худобою можна безперешкодно вчити історію. Тільки з зошитом було важко. Тож все основне запам’ятовувала, а вдома ввечері, а то й вночі записувала. Зате всі свята й неділі були для неї вільні навіть тоді, коли тато посилали пасти худобу, бо за неї заступався Микола й добровільно голосився пасти худобу. Тільки тато вічно питалися: “Що ти стільки вчиш? Ти ж школу закінчила”. “То мені потрібно, бо, може, буду вчитися далі”. “Ой, то щось буде недобре, бо як небо заносить перед бурею, так і неспокій у світі заноситься перед війною.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69