Вiчна Слава Героям УПА сторінка 21

 

А тепер друге. От ми йдемо, люди з Росіх, Лібухови, Терла й Смеречини. Той, хто йде на очах всіх людей. Ідемо на очах у всіх людей Рудавки. Так більше не будемо ходити, бо так не можна. Нам радять ходити поодиноко, а рідше – двоє-троє. Якщо буде більша група, бо є деколи така потреба, тоді треба, аби перед групою, на шпіці, йшов хтось з особливим слухом чи з орієнтацією. Того не можна змінювати. Ніколи не ходити відкритою місцевістю, а йти лісом, корчами, потоком. Хоч це є тяжче, але безпечніше. Також радять йти однією й тією ж дорогою не більше двох разів. А тепер: Росохи – окремо, Лібухова – окремо, Терло – окремо й ми підемо окремо. Дотримуйтеся порад і наказів.

Коли всі відійшли, Микола сказав: “Ми також ділимося на дві групи. Я з Іваном виходимо чим нижче села, де нема хат, виходимо на дорогу й ідемо, ніби зі Стар’яви. А Катруся з Михайлом виходять на дорогу з лісу аж біля школи й попри місток й хату Камінського йдуть у потік, що веде в Смеречину. На них ніхто не буде звертати увагу – молода пара”. Обоє почервоніли. За дня прийшли додому, хоч день був короткий.

Люди раділи, прийшов Миколай, а снігу не було, хоч ніби висів у хмарах над самою землею. Тепер була пора ціпа. Від ранку до ночі він не замовкав на кожному обійсті. Найчастіше було чути подвійні удари ціпа. Хоч час від часу було чути поодинокі удари . Всі хотіли до Різдва закінчити молотьбу. Хоч і не всім це вдалося, особливо тим, хто мав багато снопів. Рано-раненько Іван з Миколою бралися за ціпи, а, бувало, їх по обіді змінювали тато з Михайлом. Катруся варила, прала, всіх годувала й кормила. На вечір ставала ніби п’яна від втоми. Зранку вже не чула ніякої втоми. Молодість брала своє.

Микола домовився в Хирівському проводі, що хлопців будуть приймати в ОУН у час різдв’яних свят. У який день – не уточнювали. Казали готуватися. Всіх влаштовував якийсь день Різдв’яних чи Йорданських свят, бо це було дуже вигідно для конспірації. Випав сніг. Ліс і село посеред нього виглядали казково. Гілки з важкою глицею, яку зігнула вага білесенького снігу, надавала йому вигляду небесних хмар. Кожного дня, коли падав сніг, Іван чи Микола запрягав коні й пришпилював до снігового плуга, зробленого із достатньо важких колод, щоб краще відгортав сніг, і їхав ним аж до Терла. Через кілька днів дорога добре втиралася, бо селяни постійно їздили кудись саньми.

       За роботою, переважно в стодолі, різанням, колінням дров до кухні й вигрівачів, час спливав дуже швидко. Все намолочене зерно було добре очищене на млинку й засипане в великий сусік, поділений на частини. В Хирові зерно змололи на булку, пляцки, пироги, пампушки та хліб. Зарізали велику свиню й теля. Наробили ковбас та шинки.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69