Вiчна Слава Героям УПА сторінка 24

 

Йшла весна 1941 року. Найхарактернішими для цього часу були часті арешти. Братів Івана та Михайла москалі забрали. Іван на Лемківщині розбирав хати селян, яких переселили на схід, а Михайло копав окопи під Перемишлем. Згодом Іван служив у російському війську артилеристом. З відступаючим військом опинився в Східній Україні, де при допомозі селян втік і через декілька місяців повернувся додому. За їх відсутності в наших краях проходила страшенна масакра нашого народу. Всі, що були заарештовані москалями в 1939 – 1940 і в 41 роках, додому не повернулися. Частина з них була страшним способом замордована в приміщенні НКВД в Добромилі. Інші були скинуті в соляні колодязі на Саліні. В Самбірській тюрмі до всіх камер підведені шланги, а кінці їх затягнули на вихлопні труби автомобілів, завели автомобілі й газом повільно душили їх. У камерах люди стояли, бо не було місця, щоб сісти. Німці швидко наступали, а москалям здалося, що вони таким способом не зможуть всіх загазувати й частину в’язнів розстріляли на тюремному подвір’ї. Таким же й подібними способами помордували людей у Добромилі.

У ті часи найбільшим злом для Смеречини був Василь Шиманський, неграмотний. Колись був фірманом у жида Йоська Зігельмана, якого москалі призначили головою сільської ради, а в 1940 році НКВД заарештувало його й ніхто більше про нього нічого не чув. Коли організували колгосп, Василя Шиманського призначили головою колгоспу. А колись він був членом “Просвіти”, знав всіх її активних членів і доносив на них у НКВД. Навіть те, що вони говорили про Росію й Радянську владу. Він особисто привів енкаведистів на обшук хати Пукачів, бо там знаходилася “Просвіта”. Нічого не знайшли, бо все було закопано. Ще більшого зла завдавав селу Гулич, який замінив Зігельмана. Він не вмів підписатися, проте був дуже активним комуністом. Особливо ненавидів Пукачів. З податківцями й енкаведистами приходив на подвір’я й вимагав ялівки та кілька мішків зерна, хоч їм показували квитанції, що з усім розрахувалися. Нічого не допомагало – забирали силою. А в перший день війни особисто забрав від Пукача пару коней з фірою й відправив у Хирів у військову частину.

       З початком війни хата Пукачів сильно спорожніла. Померла мама, старша сестра Ганна виїхала в Америку, братів Івана й Михайла забрали в російську армію, Микола час від часу їздив в Австрію й Німеччину. В хаті залишався тато з Любою, Катерина й Стефан. А Катерина була попереджена Хирівським проводом, щоб була завжди готова до втечі, тому ночі проводила поза домом. Ще до приходу москалів Катруся відчувала дуже інтимні й милі почуття до Михайла Маркевича – “Кривоноса”, але цю велику свою таємницю тримала в секреті, хоч старші це бачили. Він був на рік старший від неї. Їм часто доводилося зустрічатися не тільки в побутових потребах, але й часто відбували разом збірки ОУН та військові вишколи в селі Рудавка.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69