Вiчна Слава Героям УПА сторінка 25

      Хирівський провід ОУН зобов’язав братів Миколу – “Білого” та Івана - “Гончара” створити в місцевому краї боївку ОУН і добре її вишколити. Катруся на цих вишколах навчала хлопців історії, географії та давали початки політичної освіти. На збірки та зі збірки майже завжди вона йшла разом з Михайлом. Як і де це можна було приховати? Але найчастіше й наглибше вона зберігала пам’ять про випадок, коли брат після збірки інструкцій під керівництвом “Гриви” та “Гоцула” (Степан Шульга, син греко-католицького священика, куратор Проводу ОУН-УПА Дрогобицької округи) післав їх разом йти до Смеречини, що згадано вище. Коли настав час спускатися з верху вниз до села Терла, а спуск був доволі довгий і стрімкий, Михайло пішов попереду й час від часу підтримував її, коли вона сковзувалася й летіла вниз. Він не тілько ловив її за руку, а й часто хапав в обійми, вона швидко звільнювалася з них, червоніла, але бажала, щоб так частіше повторювалося. Були моменти, коли він дуже близько наближав свої розпашілі губи до її, ще більше розпашілих, але вона лякалася, не довіряючи собі в силі дівочої волі, й віддалялася. Приблизно такі ж сцени повторювалися, коли вони вже ввійшли в село й попри школу зайшли в долину й русло потоку. Часто в воді стирчали камені й, щоб не намочити взуття й ноги, він перескакував з каменя на камінь, а вона старалася його наслідувати, їй часто це не вдавалося. Щоб вона не впала в воду, він скакав у воду й хапав її на руки, сильно пригортаючи до себе, й притуляв свої губи до її лиця. При розставанні він взяв її за руку й притягнув до себе. Вона ж двома руками вперлася в його рамено, вирвалася й що крок, що два повертала своє лице до нього, махала йому рукою, аж поки зайшла в хату.

Час був жорстокий, невблаганний до людей, їх почуттів, переконань. У кожному селі створювалися боївки УПА, й невеликі підвідділи. Родичі й національно свідомі громадяни підтримували з ними найтісніший зв’язок, кормлячи й одягаючи їх. Це привело до густої сітки підпілля. Не тільки повстанців, а й зв’язкових стріляли із засідок, підозрілих арештовували й кидали в енкаведистсько-партійну, політично-військову драбину.

       У кам’яних кар’єрах інженери одержували відповідного розміру камінь, регулюючи віддаль між валами, а в ідеології, політиці, установах через енкаведистсько-сексотську систему одержували такого робота-паяца, якого вони прагнули. Вони навіть школи перетворили в полігон виховання сексотів. Там практично не були сексотами (офіційно) хіба дочки й сини партійно-управлінського апарату. Так робили в усіх інститутах, університетах, технікумах, установах. Кажуть, що там були чисті від сексотства люди. Певно, були, але тільки ті, що не сказали проти російського імперіалізму ані одного неодобрюючого слова чи не підтримуючи їх внутрішньої та зовнішньої політики. Так просто люди про це не говорили, боячись виклику в НКВД, бо тих “охочих” було так багато, що не було де сховатися.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69