Вiчна Слава Героям УПА сторінка 26

Доносили про всіх і про все. Я пишу з практики свого життя, із своєї “шкіри”. Востаннє на допити викликав мене в Старосамбірське НКВД його начальник … Виноградов. Той показав мені папку, де, за його словами, було 131 лист з доносами на мене. Із вичитаних доносів і запитань, чи знав я таку людину, я дещо здогадався про тих, хто на мене доносив. Там були близькі до мене люди.

      Коли я був уже добрим підлітком, у горішній кімнаті нашої хати сиділи повстанці й розмовляли. Один каже: “Ось таким, як він (показуючи на мене), треба буде вчитися й запам’ятовувати все, що вони кажуть і хочуть”. А другий доповнює: “І не залежить, будуть вони комсомольцями, все треба буде робити, аби було вигідним для України, для української ідеї”. В цьому дусі вони продовжували вести розмову далі. В тодішньому моєму віці молодь була подібна до губки, яка вбирає швидко й багато вологи. З часом така тенденція в мені посилювалася. Я чув все, бо прислухався до всього. Знав багато й вмів робити потрібні висновки. Та біда була в тому, що не було цього кому передавати. Тепер я люблю більше говорити, а тоді я переважно мовчав і навколишні мені довір’яли. Спостерігаю, хто з ким ходить, що робить: п’є, святкує, кумується, часто розмовляють і таке інше. Щодалі бачу дивні речі. Син в УПА при Службі Безпеки, а батько, мати, сестра й брат з 1928 року преспокійно сидять вдома. Ніхто їх не арештує й не вивозить у Сибір. Найближчі родичі вчаться в інститутах. А в моєї цьоці, син якої ще за німців був у боївці ОУН, а пізніше опинився в Німеччині й при УПА не був, всю родину вивозять на Урал. Або ще приклад. Керівник боївки СБ у селі Буньковичі. Братові сини й внуки вчаться на юридичному факультеті Львівського університету. Один навіть починає працювати прокурором. Брат в УПА, а молодший брат вчиться на юридичному факультеті того ж Львівського університету. Я з власної практики знаю, що на юридичному факультеті навіть миша не могла пробігти, якщо вона не радянська. В цьому я на власній долі переконався. І коли наступного року я з товаришем Куляком Романом вступав вчитися в Дрогобицький педінститут, здавши всі екзамени на “відмінно”, на так званій мандатній комісії після багатьох запитань представник НКВД у цій комісії сказав мені: “Ти хочеш вчитися на радянського вчителя-історика, а твій батько за боротьбу проти радянської влади засуджений на десять років каторжної тюрми” (він вісім років відсидів, і тільки після смерті Сталіна звільнений). Цікаво, що в нашому великому роду не було хлопців такого віку, які б служили в УПА. Так, Роман Куляк, який був партійний, а брат загинув в УПА (родині вдалося це щасливо приховати), допоміг мені вступити на заочний відділ. Було так. Секретарем партійної організації в інституті й секретарем приймальної комісії на заочний відділ була молода гарна викладачка Костіна, яка закохалася в Романа. А було в кого. Він зростом більше 180 см, гарної статури й обличчя, шевелюра, співучий голос – “магніт” для дівчат.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69