Вiчна Слава Героям УПА сторінка 40

Арештованого начальник завів у ліс й сказав: “Ти до мене завжди добре ставився ще в війську, а тепер врятував мою родину від голодної смерті, як я можу тебе розстріляти? ”  Розв’язав його й пустив, а перед тим сказав: “Я добре знаю, бо не раз чув, що коли вони дізнаються, що ти живий, не пожаліють грошей, щоб тебе зловити. Я тобі раджу втікати в Словаччину”.

Українська армія почала відступати саме на Словаччину, а Михайло з нею. Там оселився, одружився, а діти й внуки живуть до сьогодні. Все життя Михайла спрядене із високих моральних вчинків патріотизму, героїзму, життєвої порядності, відповідальності перед Богом та життям. Два місяці його мила лікувала його в полі в корчах, де вона винесла перину й подушку. Місце було ними дуже засекречене, щоб хтось не дізнався, бо поляки дізналися, що він живий. За її хатою постійно стежили, щоб його схопити. Аж після повного видужання він подався на Словаччину.

Найстаршою в сім’ї була Ганна з 1914 року, яка з родиною приїхала в Смеречину в 1922 році. Рідний край вона не сприйняла з глибокою любов’ю. Завжди її тягнуло в США й перед Другою світовою війною залишає сім’ю й їде в США. Там померла й похоронена.

      Другим був син Іван з 1916 року. Він з любов’ю сприйняв рідний край, особливо його буйні смереки й ялиці. Його милували ранішні серпанки над мальовничими гірськими хребтами, пологі місця на схилах, де щедро росло жито, овес, ячмінь. Ще підлітком дуже охоче взявся за господарювання. Молодим юнаком за порадою брата Миколи вступає в Юнацтво ОУН, ретельно виконуючи всі завдання Організації. Він був типовою пукачівською ментальністю: стійкий, послідовний, завзятий до будь-якої справи, порадний, розумний. Відступаючи в 1941 році, москалі забирають його в російську армію. Там служив їздовим при артилерії, а вся артилерія транспортувалася кіньми. Десь через два з половиною місяці раптово з’являється вдома в цивільному одязі. А було так. Їхня частина швидким темпом відступала. Він сидів верхи на коні й палицею бив коней до бігу. Їхали вони попри якусь ріку. Раптом надлетіла німецька авіація, кидаючи бомби й стріляючи з кулеметів. Його гармату перекинуло, а він, прийшовши до пам’яті, втік в густий очерет. З болота вирвав найгрубішу очеретину, зламав на довжину, яку треба було, прочистив, продув, вільною рукою стиснув ніс, кінець взяв у рот, заглибився на досить велику глибину й, не рухаючись, просидів декілька годин. Була літня спекотна погода й йому було тепло. Але після заходу сонця так змерз, що зуб на зуб не потрапляв. Весь цей час здавався йому вічністю. Спочатку вояки почали стрибати в воду й переправлятися через річку, інші з останками техніки гнали до мосту, щоб через нього переправитися. За ними йшли енкаведистські “заградітельниє отряди”, які заглядали в кожну щілину, добиваючи своїх же солдат і офіцерів.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69