Вiчна Слава Героям УПА сторінка 45

 

На родинній раді, де були тато, Іван, Микола й Михайло, вирішували, що йому робити. Підсумок зробив Микола: “Ми з Іваном вже повстанці й будемо воювати, поки не здобудемо Україну або загинемо за неї. З нами й Катруся, яка є друкаркою Проводу. А ти, я бачу, хочеш йти на Захід, можливо, й у США. Всі бажаємо тобі щасливої дороги”. Дуже тепло, зі сльозами попрощалися, Михайло закинув за плечі велику торбу, наповнену харчами, вклонився рідним і рушив у дуже далеку й невідому дорогу. Пішки й на фірах добрався до Самбора, а з Самбора – до Львова, поїздом. У Львові дізнався, коли їде поїзд на Відень. Поїзд був переповнений, ніде голці впасти, а Михайло їхав без документів. Правда, брат Іван дав йому довідку з німецькою печаткою, хто він та з яких країв. Вона офіційним документом не могла бути. Зайти в поїзд було цілою проблемою, а він тішив себе, що це полегшить його подорож, бо вести контроль у такому вагоні просто неможливо. Таки щасливо добрався до Відня, а звідти пішки пішов до міста, яке стояло на березі Дунаю. Знав ще з дому, що в цьому місті на станції працював їхній добре знайомий Василь Чупіль. Михайло почав розшукувати його. Поліцаєві він здався підозрілим й він підійшов до Михайла, вимагаючи документи. Той їх не мав і сказав, що приїхав до вуйка Василя Чупіля, який тут працює. На вимогу поліцая Чупіля знайшли й повели Михайла на опізнання. Чупіль дещо впізнав Михайла й спитав: “Хіба ти не Михайло Пукач?” Той признався, а Чупіль обняв і поцілував Михайла. Поліцай це побачив і відійшов, а Михайла розшукували в Німеччині за втечу з табору.

На другий день дванадцятирічний син Чупіля поїхав до Братислави, де жив стрико. Там він йому повідомив про приїзд Михайла й домовився, як переправити Михайла з Австрії до Братислави. За домовленістю Михайло поїхав поїздом з міста в напрямку Відня. На другій зупинці вийшов і пішов у ліс. У домовленому місці в лісі Михайло прочекав до ночі. Прийшов Чупіль і вони лісом дійшли до Дунаю, а там на них чекали два хлопці, які переправили їх на другий берег. І далі через ліс Чупіль повів Михайла до хати стрийка.

        Досить швидко стрийко виробив Михайлові документи, з якими він міг спокійно ходити й працювати. Працював Михайло в стрийка, яким своїм транспортом доставляв з фабрики меблі замовникам. Життя стало веселе й щасливе, тільки вдень і вночі переслідувала думка, що скоро прийдуть большевики й треба буде щось робити. Спочатку він думав у німецькому обозі рушити на Захід, але родина стримувала його, мотивуючи це тим, що Смеречина далеко й як большевики взнають, хто він є. В березні вже добре було чути фронтову канонаду, а большевики, на його думку, просувалися надто швидко. Вже три дні йшли бої на вулицях Братислави. Час від часу йшли люди, які були в той час у Братиславі й розповідали жахітливі сцени мародерства “освободітєлєй народа”, а особливо насильства над дівчатами й жінками, які дозволяло російське командування.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69