Вiчна Слава Героям УПА сторінка 47

 

Саме тоді в Празі відкрили американське посольство. Не чекаючи ні хвилини, він їде в Прагу, а там робить заяву, що він американський громадянин. Від нього вимагають метрику. Він там заявляє, що має рідну сестру в США. Вони радять, а навіть допомагають написати листа до сестри. Адресу він знав, тому досить швидко вона присилає йому метрику. Чиновники американської амбасади швиденько виробили йому документи. Михайло підняв голову й задер ніс: він громадянин США. Стрийко допомагає йому грішми й він виїжджає до сестри.

Його становище в США, порівнюючи з іншими, було дуже легке. Він не приїхав у пустиню чи дрімучий ліс, а до рідної сестри. Там оселився жити. Знайшов роботу, квартиру, дівчину й скоро одружився, створивши власну сім’ю. Вже після розпаду червоної імперії молодший брат Степан їде в США на відвідини брата. Зустрічі були дуже зворушливі, бо він відвідав також сестру Ганусю з 1914 року народження.

Пукач Тимофій-Степан 1932 року народження. Напевно, пам’ятаєте, що отець при хрещенні назвав його Тимофій, а хресні батьки – Стефан. Отже, в паспорті він Тимофій, а всі й завжди звали його Стефан. Так і буду його називати.

       Коли енкаведисти спалили їх хату й стодолу, Стефан із сестрою Любою втекли в ліс, який був майже під хатою. А старого тата кинули в хату, хату закрили, аби він там згорів. Тато в останню хвилину виліз через вікно. Діти це бачили й покликали тата до себе в ліс. Всі залишилися в тому, що мали на собі. А московська орда погнала за возом сім штук худоби. Племінного бика й декілька штук худоби вели на ланцях та мотузках енкаведисти. На возі – велика свиня. Так все виглядало, як колись робили татари. Коли впав дах у полум’ї, прикордонники й енкаведисти переконалися, що в хаті не було криївки, залишили свої пости й побігли за ординцями. Всі вирішили йти в Біличі, бо там була родина. Життя було складне. В родині додалося три чужі роти, бо треба було їсти, мати місце для спання. Тато поїхав у село Слохиня – там жив родич Лемик Дмитро. Він люб’язно згодився прийняти для спільного життя Любу. В скорому часі Люба переїхала жити в Слохині. Та тут довго не жила, бо Лемик виїжджає в Донецьку область у село Волноваха. З родинних почуттів та жалю до двоюрідної сестри забирає її з собою. Згодом Люба виїжджає в Маріуполь і поступає в фабрично-заводське училище, де вчили швей. Завжди хотіла їсти, бо там годували один раз у день. Після закінчення школи працювала на швейній фабриці. Там познайомилася з молодим хлопцем, за якого вийшла заміж й мала з ним двоє дітей. З часом молоді поміняли квартиру в Маріуполі на квартиру в Червонограді. З чоловіком жили в злагоді. Вона працювала швеєю на швейній фабриці, а він влаштувався на роботу в шахту. Люба живе й сьогодні в Червонограді, а чоловік помер.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69