Вiчна Слава Героям УПА сторінка 50

 

“Можу Вам дати однозначну відповідь. Висліди з нашої боротьби будуть дуже добрі, але коли це буде – це вже інше питання. В історії всі народи, які вели боротьбу за своє визволення, здобули незалежність. Це однозначно! Ніколи кров, пролита за волю, не пропадала. Бог зробить це так, що наші імена залишаться навіки в нашій історії. А ті, що хотіли нишком в теплі й ситості пережити буремні роки, навіки забудуться й Бог їх не згадає в Царстві Своїм. Можуть стати також юдами, запроданцями й спокутувати свої гріхи в темнім царстві болю. Не забувайте слова, які сказав Христос до своїх учнів-апостолів так: “Не мир, а меч приніс я вам”. Це слова, яким належить вічність. Все згине на світі, а вони – ні. Ці слова написані не тільки в Біблії, але й в Євангелії”.

“Ваша відповідь мене дуже оздоровила, а грудях стало любо й тепло й ніби щось із грудей пішло аж у ноги. Так буває, коли людина вип’є велику чарку самогону”. “Ми маємо багато часу й я розповім Вам про декілька подій та людей із нашої історії”. Добре всілися й вона почала розповідати захоплюючі оповідання з часів Київської Русі про боротьбу проти хозар, половців, печенігів та інших. Про муки наших героїв у турецьких, татарських, московських, польських казематах і буцегарнях. Про синів України, закутих в кайдани й прикутих до скель над Дніпром. А якою цікавою та страшною здалася йому доля Полуботка, Калнишевського, Підкови, Многогрішного та інших славних гетьманів, старшин, козаків, Гонти, полковника Данила Нечая, козака Івана Нечая та деяких інших. Вона була щаслива, що мала кому розповідати про такі славні сторінки нашої історії, а він – почути цю історію. Сонце піднялося до зеніту, а вона ще розповідала. Ноги сильно затерпли, вона встала й розходжувала їх.

       “Біга” витягнув невелику полотняну торбу, яку дав йому господар у Берегах, й почав витягувати з неї свіжий житній хліб у кромках, намащений маслом. Клав між кромки шинку з солониною й прикладав другою кромкою, роблячи великі й грубі канапки. Це була вечеря, сніданок й обід. Кожна канапка була величиною двох чоловічих долонь, а за лічені хвилини вони зникали. Охоронець знову заглянув до торби, але “Вишня” зупинила його, кажучи: “Та ще ж треба буде вечеряти й снідати”, а він незадоволено промовив: “ Що ж, старшину треба слухати”. А вона далі скомандувала: “А тепер – спати. Першим підете Ви”. Він почав щось заперечувати, а за той час “ліжко” було готове. Він ліг, а вона пішла на чати. Коли почало смеркати, він встав. Витріпав палатку й постелив їй. Вона перед сном сильно позіхнула, витягнулася, а тоді скрутилася в калачик. Він розвинув свою палатку й з любов’ю прикрив її, а сам пішов у глиб лісу. Довго його не було. Згодом тихо, по-котячому підійшов до неї. Вона спала, а він вклякнув на коліна й почав витягати з торби дивовижної краси гриби . Щось у гущаку зашелестіло. Він на животі дуже повільно поповз в напрямку шелестіння.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69