Вiчна Слава Героям УПА сторінка 54

 

- Я знаю в Росохах і Лубухові багато людей, які мене легко впізнають, а колишніх Ваших знайомих і в живих може не бути, - втрутилася в розмову “Вишня”.

- Слушно, - підтвердив “Лебідь”. – Отже, дійте удвох. А тепер поїжте, бо дорога далека. Я із “Шрамом” вертаємося, а зв’язок такий, який був дотепер. На зв’язок я буду приходити що два дні. Вночі в коморі буде світити ліхтарня. Без її світла вночі в хату не стукати. Ви йдіть, як Вам ліпше. А ми зі “Шрамом” йдемо вже. Я ту границю переходжу вдень.

Попрощалися. На прощання “Лебідь” дав “Бігі” гранату й автоматний ріжок до “Шмабсера”. Вже відходячи, обняв і поцілував “Вишню”. Вона відвернулася, певно, потекли сльози.

Коли хлопці відійшли, “Вишня” витягнула з кишені майже новий німецький компас, освітлений фосфором. Підійшла до “Бігі” й сказала:

- Нам треба точно визначити напрямок потрібної дороги й визначити на компасі.

Найперше їм потрібно було точно визначити, де розташована Нанова. Почали сперечатися й уточнювати її розташування. Вкінці “Біга” твердо сказав: “Я із закритими очима вийду на Нанівську заставу. Ці дороги я сходив десятки разів”.  “Вишня” зорієнтувала компас на сторони горизонту. Була ясна сонячна погода, знали точну годину й зорієнтувалися точно на місцевості. До відходу було все готове. “Тепер, друже, зробіть порядок на місцевості”. Всі надломані гілки обрізали ножем, визбирали все до дрібниць, засипали хвоєю місце ватри, а також місце “ліжка”. Знайшли малі сучки й порозкидали їх по місцевості. Добре все оглянули. “Вишня” вклякнула на коліна, а з нею “Біга”. Помолилися. Попросили в Господа допомоги й пішли до Нанови, бо там “Біга” мав зайти до зв’язкового, якщо він був ще живий. Застава залишається від них зліва. Завжди дивилися на компас. Чим ближче до Нанови, тим уважніше придивлялися й прислухалися. “Біга” витягнув руку й сказав: “Ось там є застава”. “Вишня” також зорієнтувалася на місцевості. Майже півгодини ніхто не промовив і слова. Заставу перейшли легко, бо вона майже не працювала. Хлопців у тих краях залишилося дуже мало, а поляки свій кордон підсунули близько до застави й слабо охороняли. Ходили чутки, що москалі скоро мають її ліквідувати. Близько двох третіх прикордонників перенесли ближче до Добромиля й Нижанкович.

Почули поодинокий гавкіт собак. Насторожилися. “Ви сидіть тут в тих кущах, а я піду подивитися на село”. Повернувся через півгодини, яка здалася їй вічністю.

- Чому так довго? – спитала в охоронця.

- Бо я хотів побачити хату, до якої ми йдемо, - відповів він.

- Ну й що? – тихо промовила “Вишня”.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69