Вiчна Слава Героям УПА сторінка 56

 

- Ходімо до “Бігі”, - запропонував зв’язковий.

Коли Біга побачив, що вони йдуть до нього, пішов їм назустріч.

- Справа мається так, - сказав зв’язковий. – Я бачив його три дні тому й знаю зв’язкового, що був з ним. Через нього мені, може, вдасться зв’язатися зі “Швидким”. Що йому сказати, я знаю. Ніякого папірця не беру. Зараз йду додому й винесу їсти, а Ви тут почекайте.

Через хвилин п’ять він ніс у клунку їсти. А до “Бігі” сказав:

- Ти, друже, чекай мене коло старої сосни, що росте в напрямку до Стебника. Там є і гущак, і потік, а як вилізти на сосну, видно цілий край. Тут в плахтинці маєте великий житній хліб, пиріг-бульб’яник і дві великі плесканки сиру. Вода в потічку. Я скоріше, як за добу, не вернуся.

 “Бігу” обняв і подав руку. “Вишні” подав руку й поцілував її в руку.

- З Богом, друже, - відповіли повстанці.

Їсти було щонайменше на дві-три доби. Всюди було спокійно, бо повстанців залишилося мало, а кілька років тому тут мандрували цілі сотні. З великою обережністю друзі пішли в густий ліс і помало змагали (?) до великої сосни.

Минуло півтора доби. Сонце ласкаво гріло й подував вітерець. Вони стояли в лісі так, що було видно польову дорогу. Вдалині показався чоловік, який тягнув дерев’яну одноосну теліжку, з сокирою на плечі. Йшов повільно, але впевнено. Аж коли підійшов зовсім близько, вони впізнали зв’язкового, що був у старій блюзі й полатаних штанях. Вони вийшли з лісу на окраїну й він їх впізнав. Привіталися. “Вишня” не могла витримувати емоційного стану й спитала:

- Яку відомість несете нам?

- Добру, - усміхнувся зв’язковий.- Я залишаю теліжку тут, а сам йду в ліс. Розмови я розтягувати не буду. Тяжко, але знайшов і зв’язався. Сьогодні, коли звечоріє, він буде тут під сосною. Я приніс дещо поїсти.

- Ви думаєте, що ми ненаситні. Повстанці багато не їдять, - сказала “Вишня”.

- Ви чекайте, а я буду збирати дрова. Але гасла не забудьте.

    Сонце почало вже схилятися на захід. До ночі вони не могли дочекатися. Сон не йшов, розмова також не клеїлася. Нарешті почало вже смеркати, а очі вилізали аж на чоло, хоч розуміли, що ще заскоро чекати його. Сіли їсти над плахтинкою, щоб не залишити окрушок. По черзі спустилися до потоку напитися води. Сіли, обпершись один одному в плечі, а на колінах – автомати. Лізти на сосну й дивитися не було потреби, бо вже було темно. Відійшли від сосни на декілька метрів у різні сторони й чекали. Щось затріщало й почувся голос лисиці. “Біга” відповів. Зійшлися й “Біга” подав руку, назвавши себе. Миколи він не знав. Підійшов також охоронець Миколи й привітався. Обидва охоронці відійшли вбік.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69