"Пішов у ніч, в сніги - і навіки ..." сторінка 6

   Кілька днів Михайло з друзями в криївці-бункері жили спогадами про те, як колядували, відвідували на свята знайомих, жартували з дівчатами, закохувалися, бо дівчата такі гарні, а хлопцям лише по 20-22 роки. "А не пора?" Думки, як бджоли, роїлися в голові і були досить приємними, бо навіть замріявся. Раптом встав, покрутив головою, ніби скидаючи щось важке. І цим порухом голови і силою волі старався відігнати думки, що насідали, як надокучливі мухи. Та й справді, ще зовсім недавно, лише кілька днів тому, як йому здалося, були Різдв'яні та Йорданські свята. Але це тільки здалося, бо вже минуло два місяці. "Не пора! Треба йти". Різко встав і ніби крикнув з серця: "Треба йти!" Два охоронці, рідні брати, і собі з острахом піднялися, один з них ненароком спитав, куди йти. Михайло різко відповів: "Багато знатимеш, скоро постарієш".
   "Виправлюся, друже-командир", - відповів йому юнак, і швидко почали збирати свої нехитрі лаштунки до походу. Лише, вийшовши з бункера, сказав, що йдуть в самий верхній кінець Волошинова. Хлопцям з такою виправкою і вишколом не треба було два рази казати і пояснювати маршрути. Один скочив попереду, а другий позаду командира і швидко рушили незримими стежками, потічками і полями вперед. Хоча дорога була й неблизька, добралися швидко і без пригод. Михайло був особливо уважний і насторожений, бо була на це вагома причина. Йшов не з своїми планами та розпорядженнями, а з важливим наказом територіального референта Крайового Проводу "Гоцула". Михайло добре знав "Гоцула", зустрічався з ним по політичних справах як повітовий референт пропаганди. Ця людина дуже припала йому до душі своєю акуратністю, вимогливістю, серйозністю і людяністю. Завжди виголений, одяг випрасуваний, чисті до блиску чоботи. З цього погляду він навіть виглядав надто педантичним і витонченим. Говорив без двозначності, наказував без найменшого гніву, повчав нижчого без гордості. Щось у ньому було привабливе до спокусливості. Він був найдосконалішим представником тогочасної інтелігенції з витонченими манерами. Здавалося, що військова форма не могла гармоніювати з його характером, з його манерами інтелігента. Михайло також закінчив Дрогобицьку гімназію, був вчителем, потім директором школи і був обізнаним з етикетом і нормами поведінки освіченого товариства, але такого не бачив. Всі ці обставини змушували Михайла максимально сконцентруватися, щоб якнайкраще виконати завдання.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11