"Пішов у ніч, в сніги - і навіки ..." сторінка 7

   Лише біля останньої хати у Волошинові Михайло сказав: "Йдемо в Росохи". Дійшовши до потрібної йому хати, зупинив охоронців і за умовним сигналом постукав у вікно, перед тим обслідувавши все навколо хати. Вийшов знайомий зв'язковий.
   Багаторічна підпільна робота допомогла добре вивчити такі села, як: Бандрів, Стебник, Нанову, Волошиново, Росохи, Лібухову та інші не гірше, ніж свій Мшанець.
   Віддавши наказ та естафету, доручив зв'язковому Терлецькому Михайлові - Леню (це вуличне прізвисько) вести їх до зв'язкової в Лібухову.
   Дорога була дуже важкою. Починалася відлига. Сніг мокрий і важкий чіплявся до ніг. Природа дихала весною. Це було вже 17 березня. Прекрасна природа в наших краях. Ліс вже по-весняному лагідно і насторожено шумів, ніби закликаючи все навкруги будитися від довгої сплячки.
   Йшли вчотирьох, йшли з великим напруженням, вдивляючись у дерева, які за подихом вітру здавалися постаттю людини. Брати-охоронці на коротких перепочинках ділилися враженнями з командиром про тривожні думки та неспокій на серці. Михайло хотів йти попереду, але охоронці, які відповідали за життя командира, не погодилися з ним.
   Першим йшов зв'язковий, а всередині між охоронцями - Михайло. Так вони дійшли до Лібухови, до місця зустрічі. Зв'язковий на деякий час залишив їх, а сам пішов у хату. Повернувшись, він доповів, що місце для зустрічі готове, а сам знову пішов за зв'язковою, яку дуже добре знав. І знову через досить великий шмат часу до хати увійшла висока молода дівчина з гарним волоссям і відкритою головою, хоч був неприємний холодний вітер. Одягнена була в кожушок, який носили в той час в нашій місцевості, і в черевиках. Це була зв'язкова Терлецька Ганна - "Черемха". Зв'язковий із Росіх повернувся додому. Михайло спостерігав за "Черемхою", яка видалася йому досить балакучою. Вона ніби попереджала, що в селі є засідка, на її думку, і йти на призначене місце через село небезпечно. Тривога збільшилася в серцях Михайла та охоронців, не дивлячись на те, що хлопці вже були добре обстріляні.
   Почало смеркати. Незважаючи на небезпеку, Михайло вирішив чим швидше виконати завдання "Гоцула".
   Ми, люди з подвійним життям, бо гріх чи не в більшій мірі переважає в нас над Господнім добром і сприймаємо часто зло за добро та йдемо за його покликом.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11