"Пішов у ніч, в сніги - і навіки ..." сторінка 8

   Розум, воля і амбіція не послухалися поклику серця. Бо всі троє йшли від криївки аж до Лібухови ніби з каменем на серці і підвищеною тривогою, що зобов'язувало їх зупинитися, зробити спостереження за селом, а тоді вже виконувати завдання.
   Спішив - і наказував поспішати зв'язковій, заперечуючи всі її аргументи. І та повела їх дорогою вниз селом. Чогось відірвалася на кілька десятків метрів від повстанців. Раптом за кілька метрів до містка з-за дерев, будівель і потока з'явилися фігури пограничників і енкаведистів, які якось дико кричали: "Здавайсь, бандіти!".
   Мозок його спрацював блискавично: треба негайно позбутися особливо секретних документів, які були в його польовій сумці-мапнику. Раптом, зігнувшись колесом, він покотився під місток. Охоронці почали відстрілюватися. Михайло механічно ламає ногами і автоматом лід, під який запхав дорогоцінний мапник. Трохи замаскувавши місце снігом, заспокоївся. І тут почув, що позад нього стріляє тільки один автомат, значить, одного охоронця вбито. Стрибнувши декілька кроків вбік, почав стріляти по енкаведистах. Раптом замовк автомат другого охоронця. З болем в серці, з ненавистю і злобою пустив чергу по ворогах. І в той же час почув сильний удар, щось тепле потекло по його тілі. В очах почало темніти. Це була коротка мить, але й того вистачило червоним бандитам, аби накинутися на нього. Сильний біль від подразнення рани затьмарював розум. Це були лічені секунди, бо свідомість працювала в одному напрямку, чи знайшли вороги сумку-мапник. Коли його виволокли із потока, то за кілька метрів від себе побачив "Черемху", яка стояла під охороною облавників. Із обстановки зрозумів, що документів не знайшли, і на душі стало легше. Били його, копали ногами, плювали, знущалися, як тільки могли і як хотіли. Через деякий час приволокли мертвих обох братів-охоронців. Михайлові сильно скрутили тонким ремінцем за спиною руки. Трупи повстанців кинули на віз якогось господаря і заставили його їхати. А Михайла з "Черемхою" під охороною погнали за возом у село Стар'яву. Зупинилися у Стар'яві біля будинку погранзастави і почали із садистською люттю знущатися над трупами і Михайлом. Біль рани, порівнюючи із тим болем, який завдавали йому садисти, копаючи ногами і б'ючи автоматами, був набагато легшим. Він непритомнів від нестерпного болю в суглобах рук і ніг. Тут цілу добу на допиті били і мучили Михайла. Сатанинські роти енкаведистів виригували страшні російські прокльони, де за кожним прокльоном порушували Бога, землю, матір, батька і все, що їм прийшло на думку. Познущавшись із живих та мертвих досхочу, повезли їх до Хирова.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11