"Пішов у ніч, в сніги - і навіки ..." сторінка 9

   В проміжках між нестерпним болем і биттям Михайло думав лише про одне. Знав багато явок, криївок, людей, секрети руху відділів і навіть знав, де знаходиться тепер "Гоцул". Як при таких болях не зрадити, не видати нікого, зберегти себе людиною. Мозок працював напружено, і ніби якийсь внутрішній голос шептав - "втікай", а другий - "ще маєш час". В такій внутрішній боротьбі думок їх довезли до Хирова. Трупів кинули біля будинку міліції, а живих повезли в будинок НКВД, що був кілька десятків метрів звідси. В приміщенні НКВД повторилася така ж сцена, яка була і в Лібухові. Але поступово через якийсь час все стихло. Раптом до його слуху дійшли слова із кабінету: "Отправіть в Добромильскій погранотряд". Через деякий час підійшов енкаведист із десятизарядкою, скомандував "встать" і повів їх дорогою до міста. Ось за кілька метрів високий міст, і в Михайловій голові раптово зародилася думка: скакати з мосту. Почав гарячково молитися. Але не встиг Михайло зробити найменший порух, як енкаведист схопив його за руку і пригрозив. Перейшли міст, залізну дорогу, підійшли до центру міста. Людей було багато: дорослих, підлітків і дітей. Найбільше було військових. Михайло знову подумав про втечу, може, на цей раз вдасться. Місцеві люди зі страхом дивилися на них, деякі хрестили їх, інші стояли зі сльозами в очах. А думка постійно сверлила мозок: втекти, втекти, як не тепер, то ніколи. В цих гарячих роздумах і ваганнях дійшли до перехрестку, і "опікун" повів їх до дороги, яка вела на Добромиль. Недалеко від них зібралася невелика купка дітей і підлітків, які стиха між собою розмовляли. "Опікун" повісив на плече десятизарядку з оптичним прицілом і став байдуже чекати транспорту на Добромиль. Михайла не залишала думка про втечу - і раптово відскочив від прикордонника, перебіг через дорогу і направився до розваленого бомбою будинку, що стояв за перехрестком. Солдат, не поспішаючи, холоднокровно зняв з плеча десятизарядку, прицілився і вистрілив. Побігши ще кілька метрів, Михайло впав біля воріт розбитого будинку, впав, щоб ніколи більше не встати. Солдат ще трохи почекав, навіть не поцікавившись, чи вбитий, чи живий Михайло, сів на вантажну машину з "Черемхою" і поїхав у Добромиль. Це здивувало всіх, хто бачив цю сцену. Всі побігли до того місця, де впала людина. У калюжі крові, обличчям до землі, зі скрученими на спині синіми, аж чорними руками, лежав молодий ще чоловік, гарно вдягнений у цивільне вбрання. Через деякий час підійшли міліціонери і військові, підібрали труп Михайла і відправили до будинку міліції, де всіх трьох вбитих виставили на показ та опізнання. Так закінчила своє життя ця мужня людина, герой національно-визвольної боротьби нашого краю повітовий референт з ідеології при відділах УПА Михайло Паращак "Буйтур". Я надіюся, що мине небагато часу, і на місці смерті національного героя Михайла Паращака "Буйтура" буде стояти пам'ятник, як свідчення боротьби українського народу за своє національне визволення. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11