"Пішов у ніч, в сніги - і навіки ..." сторінка 10

   Про останні пару десятків хвилин його життя мені розповів мій добрий товариш, однокласник, інженер-електрик Чуквінський Михайло. Він був у числі тих підлітків, які все бачили. Вони бачили, що в цей час, коли солдат прицілювався, "Черемха", яка стояла поблизу нього, могла перешкодити, штовхнувши його. Але цього вона не зробила.
   Цю історію докладно мені розповіли вже згаданий вище Чуквінський Михайло, зв'язкова Терлецька Ганна "Черемха", з якою я розмовляв більше десяти разів. Також докладні відомості мені дали з Лібухови Нанівська Марія, рідний брат якої був особистим охоронцем "Гоцула", рідний брат Михайла Левко Паращак, повітова референтка фінансів Кізима Іванна "Ялинка", "Мстислава" - член ОУН з 1942 року та інші люди.
   Вже п'ятдесят п'ять років віддаляє нас від цієї події, і люди, "перемелені" на безжальних і антиморальних жорнах бісівського московського більшовизму, по різному оцінюють цей та багато інших геройських вчинків одержимих воїнів ОУН-УПА. Деякі висловлюють думку: "А що там було геройського?". Інші байдуже ухиляються від будь-якої розмови. І лише незначна частина низько клонить голови перед їх жертовною боротьбою і смертю. Присягають навіки зберігати пам'ять про них.
   Михайлові з думки не йшло тільки те, як зберегти таємниці, яких знав багато, щоб не зрадити, а не дбав про своє життя. Це було тоді, коли пораненого зловили енкаведисти. Він до кінця був людиною-борцем, патріотом своєї Вітчизни. Хіба це не геройство?! Так, ще й у великій мірі. Рішення про втечу чи смерть не було хвилевим під впливом нервів чи важкої депресії. Це було рішення вольової, сильної духом людини. Самому загинути, але не зрадити друзів. Такий висновок також зробив і мій товариш Чуквінський, самостійно, без підказок будь-кого. Це людина, яка йшла на явну смерть, а так може поступити лише справжній герой.
   Мені не раз приходила думка, що якби Михайло не був героєм, то міг би в такому випадку зберегти собі життя ціною зради, відбути покарання, вийти на волю і втішати себе тільки тим, що про це ніхто не взнає. Але це не суще таким людям, яким був Михайло Паращак.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11