Осип Мащак - член Крайового Проводу ОУН сторінка 11

   В 1993 році на прохання вже згаданої Наталки Мащак-Сало до неї приїхав погостювати син Осипа Мащака Андрій із США. В родинному колі його розпитували про політичне життя в США його тата. Після деякого здивування він сказав їм, що вперше чує про підпілля, в якому ніби працював тато. Вдома за життя батьків про це ніхто й словом не промовився. І про організацію ОУН він не чув. Батьки із Львова виїхали, коли сестра Марта лише навчилася ходити, а Андрій був на руках матері. Себе пам'ятає як громадянина США, де пройшло все його життя. Вдома говорили українською мовою і час від часу згадували про Україну. Може, розмови про Україну велися частіше в родинному колі, але він був надто молодий і зв'язаний з молоддю Нью-Йорка і, як тепер бачить, робив дуже велику помилку, будучи байдужим до своєї рідної Землі, але чужої йому. Тепер всіма силами старається надолужити те, що в молодості прогаяв. Родина дружини Осипа - Галібеї - це сестра і брат, які тепер теж проживають у США, згадують про ці події значно більше і конкретніше. "Осип прощався зі Львовом надто болюче і важко. Справа полягала в тому, що в родині вже було двоє малят, дружина і її батьки дуже це все переживали. Це наклало на Осипа дуже велику відповідальність, а він весь час вагався, що робити: їхати чи не їхати? Ми йому розраджували, як згадують сестри Галини, яку раду може дати собі жінка із двома дітьми в тій далекій чужині і інші подібні доводи. І він таки рішився їхати. Вже значно пізніше в США ми дуже жалкували за тим, що переконували його їхати на чужину. А справа, як ми дізналися аж через двадцять п'ять років, полягала в тому, що Осипу для виїзду на Захід треба було одержати дозвіл від друзів по підпіллю. Адже він був членом Крайового Проводу. З нашої родини, - каже сестра, - ніхто про це не знав". Жінка взнала пізніше, що Осип підпільник, але думала, що такий собі рядовий член ОУН. Перед смертю він признався дружині, що, виходячи із національних і політичних обов'язків, він не мав права залишати Україну. Із дитячих років збирав і нагромаджував глибокі почуття до нації із розповідей батька і діда про те, як їхні предки ще за Осмомисла брали участь у боротьбі проти мадярів, поляків, інших зайд. Як воювали в УГА проти поляків коло Хирова. Збирав, нагромаджував ці почуття в серці і розумі, які не раз приводили його до потаємних сліз, а ці сльози гартували характер борця. Картини боротьби його предків і всього українського народу відгукувалися в ньому історичними дзвонами, що закликали всіх, що жили, до боротьби з ворогом. Брязкотом кайданів у турецьких, мадярських, польських і російських тюрмах і каторгах. Плачем невільників і невільниць у ворожих катівнях. Він завжди до болю згадував, як зернину за зерниною вбирав і плекав ідею боротьби за Україну ще з часів шкільної лавки, а потім гімназії. Де кожний професор досить прозоро і чітко і докладно такими дотичними до боротьби засобами спрямовував їх свідомість до боротьби за Самостійну Україну.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15