Осип Мащак - член Крайового Проводу ОУН сторінка 14

   Матеріальне життя не заспокоювало його, навпаки, посилювало внутрішній бунт в тілі його. Щораз то частіше він пригадував сказані ним в останньому слові на процесі у Львові згадані вище слова, і невимовний біль стискав серце, бо не виконав до кінця дану ним присягу народу. Як хотілося йому тоді повернути історію назад до часу залишення Львова. І тоді він вже б зміг із всією силою вкінці свого життя сказати словами поета-революціонера Святослава Мотала

... Ну і що, що прийдеться умирати
У похідній шинелі, в житах?
Ми у вічі сміємося смерті,
А вмирати прийдеться лише раз...

   І до запаморочення голови просив долю спалити вогнем життєтворчим усю кволість у серці його. Не будучи ні зрадником, ні дизертиром, відчув гостру ідейну і політичну незавершеність свого життя. Це ослаблювало його психічну діяльність, яка спричинилася до фізичної хвороби, що невпинно і постійно косила його. Не доживши три дні до 68-річного віку, 20 грудня 1976 року помер на чужині в Нью-Йорку.
   Друзі із Проводу ЗЧ ОУН постійно відвідували, коли вже був кволий і не міг ходити. Після його смерті відвідували дружину Осипа та покладали квіти на могилу, що засвідчує лист Галини Мащак до друзів Осипа з Проводу від 27 лютого 1977 року.
   Де не порозкидувала доля України, примхлива і химерна, кісток наших вождів?! Франція, Голландія, Німеччина, Італія, Швеція та аж до Австралії донесла їх.
Спокій їм і вічна пам'ять!

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15