Юрій Липа – лікар УПА

Сторінка 1

Юрій Липа — одна з найвеличніших зірок, що з’явилась на суспільно-політичному та літературному небосхилі України XX століття. Свій життєвий шлях розпочав він під щедрим полудневим сонцем Одеси 5 травня 1900 року.

Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров’я уряду УНР в екзилі (1921).

Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії №4 м.Одеси. Тут же вступив до Новоросійського (Одеського) університету. У 1917р. Ю.Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису “Вісник Одеси”, пише свої перші брошури: “Союз визволення України” (історія і діяльність), “Королівство Київське за проектом Бісмарка”, “Носіть свої відзнаки”, “Гетьман Іван Мазепа”, які побачили світ у заснованому батьком видавництві “Народний стяг”. Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м.Одесі, вступає до лав організованої полковником І.Луценком та підполковником В.Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь, бере участь у січневих боях на вулицях Одеси.

Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Ю.Липа стає заступником командира одеської “Січі” В.Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку “Табори полонених українців”.

Вступивши 1922р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином Ю.Липи утворюється таємне товариство, корпорація “Чорноморе”, де Ю.Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав’я українські емігранти, очолені Ю.Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.

Разом з цим Ю.Липа плідно працює на літературній ниві, здебільшого з суспільно-політичної тематики. В численних виданнях з’являється друком перша поетична збірка Ю.Липи “Світлість”, одразу помічена критиками, які пророкували авторові велике майбутнє.

По закінченні університету 1929 р. разом з Є.Маланюком Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи “Танк”.

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з’являється 1931р. друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою — “Суворість”.

На шпальтах “Вісника” друкуються його літературознавчі статті: “Розмова з порожнечею”, “Розмова з минулим”, “Совіцькі фільми”, “Розмова з наукою”, “Організація почуття”, “Боротьба з янголом”, “Розмова з Заходом”, “Селянський король”, “Сатриз Мапіпз”, “Про-відництво письменства”, “Батько дефетистів”, “Сіре, жовте і червоне”, в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому.

У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман Ю.Липи “Козаки в Московії”. Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою “Бій за українську літературу”. Ю.Липі вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей укра-їнської культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.

У 1936 р. Ю.Липа видав три томи новел “Нотатник” на тему національно-визвольних змагань 1917-21рр., а також дві політичні праці — “Українська доба” й “Українська раса”, в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.

Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його “всеукраїнській трилогії” — “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940) та “Розподіл Росії” (1941). В цих працях Ю.Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.

Сторінки: 1 2 3 4 5