Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання)

Сторінка 1

«Мосульська криза» була однією з перших серйозних міжнародних криз, що виник­ли на Близькому Сході після завершення Першої Світової війни, яка залишила багато нерозв'язаних суперечностей між державами. В цю кризу, утворену англійською дипло­матією, крім молодої Ту­рецької республіки були втяг­нуті народи окупованого Великобританією Іраку — ара­би, курди і ассирійці. Питан­ня про майбутню долю бага­тої Мосульської області дуже хвилювало уряди США і Франції. За своїм географіч­ним положенням Мосул за­чіпав також інтереси СРСР та Ірану.

Головну роль у виник­ненні «мосульської кризи» відіграла нафта, що нею був багатий Мосульський вілайєт. Володіти цим нафтовим районом прагнули всі країни Ан­танти і найбільше Велико­британія, чий військово-морський флот на той час уже на 45% працював на нафті. (1) Серйозною перепоною для англійської монополії в цьо­му районі була політика аме­риканських нафтових трестів. Після Першої Світової війни англо-американська боротьба за нафту почала посідати знач­не місце серед інших міждер­жавних суперечностей. Це, в свою чергу, було найбільш характерною рисою «мосульського конфлікту».

Специфіка виникнення цієї кризи була тісно пов'я­зана з тим, що «мосульське питання» було надзвичайно складним в економічному і політичному відношеннях. Мосульський вілайєт був од­нією з найбагатших провінцій Месопотамії. Гарні опади і плодючість долин сприяли розвитку землеробства. У районі Мосула перетинались караванні шляхи з Малої Азії та Вірменії. Особливо важли­вим пунктом у цьому відно­шенні було місто Ревандуз. У ньому перетиналися чотири шляхи: перший, що вів на північ до Вану, другий — на захід до Мосула, третій — на південь до Сулейманіє і звідти до Південної Персії й, нарешті, четвертий — до пер­сидського кордону, до Соудж - Булаку, Урмії й Тавризу. Після Першої Світової війни офор­милася і арабська складова цього питання — складний комплекс націо­нальних, політичних і економічних інте­ресів, пов'язаних із королівством Іраку, а також з англійсь­кою торгове-страте­гічною дорогою. Ос­тання проходила з Індії у східній області Аравії, в Месо­потамію і Персію. Складовою «мосульського питання» була курдська про­блема, що зводилась до національного самовизначення цього народу і вод­ночас до викорис­тання курдів західними державами проти Туреччини і СРСР. Варто згада­ти кілька другоряд­них аспектів «мосульського питання»: зрос­тання в той час транзитного сполучення через Месопота­мію і доля маленького християнського народу айсор, яким «опікувалась» Англія. Одна з особливостей міжнародної ситуації того періоду полягала в тому, що політика правлячих кіл Вели­кобританії й США повністю відповідала потребам нафто­вих монополій обох країн.

Слід наголосити, що до війни головними суперника­ми у боротьбі за месопо­тамську нафту і природні ба­гатства Османської імперії, зокрема Іраку, були англійці й німці. В 1904 році німець­кий концерн «Анатоліше айзенбан гезельшафт» (Анатолійська залізнична компа­нія), зайнятий будівництвом Багдадської залізниці, отримав право на розвідку і розроблення нафтових родовищ у двох вілайєтах — Ірако-Мосульському й Багдадському. Але, скориставшись тим, що німці ще не почали розроблення нафтових багатств Туреччини, представник англійсь­ких нафтових магнатів Уїльям Нокс д'Арсі розпочав у 1908 році переговори з турець­ким султаном Абдул-Хамідом. (2) Після приходу до влади младотурок переговори щодо видачі концесії на розроблення нафтових ресурсів відно­вилися, але не з англійцями, а з американцями. При актив­ній підтримці уряду США була підписана відповідна уго­да, за якою младотурецький уряд запропонував довіреній особі американських моно­полій, адміралу Колбі М.Честеру, концесію. Однак ця угода не була ратифікована. В 1912 році англієць німецько­го походження Ернест Кассель, спираючись на англо-голландську компанію «Роял датч-Шелл» і німецький капі­тал, отримав концесію на ту­рецьку нафту й організував «Теркіш петролеум компані».(3) До початку Першої світової війни турецький уряд офіцій­но надав «Теркіш петролеум компані» право оренди на­фтових ділянок у районах Мосула, Багдада і Басри. Відповідна угода була підпи­сана 19 березня 1914 року, однак війна завадила його ратифікації. Таким чином, пи­тання мосульської нафти було перенесене у площину безпосередніх домагань і за­хоплень учасників коаліції проти Німеччини, а саме Англії та Франції. Згідно з таємною угодою Сайкс-Піко (травень 1916 р.) про розподіл азіатської Туреччини, Мосул по­винен був увійти до французь­кої зони впливу. (7) У Сан-Ремо (квітень 1920 р.) Франція по­ступилася Мосулом Англії в обмін на 25% месопотамської нафти. (4)

Сторінки: 1 2 3 4 5 6