Ідейні засади розбудови Української України

Сторінка 1

Укотре доводиться стверджувати: проблеми розбудо­ви Української України найперше криються в недостат­ньому усвідомленні й послідовній практичній реаліза­ції ідейних засад державного будівництва.

Зазначимо спочатку те, що безідейних, безідеологічних суспільств нині не існує в природі, бо будь-якою ді­яльністю людей, народів рухають саме ідеї, система цін­ностей, у яких суспільство виростає й на яких базуєть­ся. Конституція України, до речі, яка заперечує пану­вання будь-якої однієї, окремо взятої ідеології, — то та­кож певна ідеологія, яка у такому контексті веде до ане­мії — втрати цінностей узагалі. А це вже величезна заг­роза суспільній єдності, бо нація, народ за такої ситуації не мають тієї базової цінності, яка їх і робить власне на­ціональною спільнотою. Свого часу В'ячеслав Липинський влучно зазначив: «Нація — це реалізація хотіння бути нацією. Коли нема хотіння, виявленого у формі ідеї, нема нації» [1]. Без всеосяжної ідеї, ідеології тако­го хотіння годі очікувати.

Ідеологія — це система політичних, етичних, худож­ніх, філософських, релігійних поглядів для певної соці­альної спільноти (класу, верстви). Основний зміст ідео­логії — соціальний ідеал, образ передбачуваного, бажа­ного чи очікуваного [2]. Ще простіше й точніше (за Ентоні Даунсом) ідеологія — «це словесний образ кращо­го суспільства та основних шляхів створення такого суспільства».

Отже, перше: не треба плутати «ідеологію» з понят­тям «політична ідеологія» як набором ідей і переко­нань, що характеризують ставлення людей, народу го­ловним чином до наявного політичного режиму та його інститутів — найперших гілок влади [3]. Плутанина в згаданих поняттях пов'язана головним чином із тоталь­ним відторгненням, несприйняттям мільйонами грома­дян саме марксистської ідеології та створених на її ос­нові комуно-соціалістичних тоталітарних режимів, які, власне, і дискредитували комуністичну ідеологію у її первинному майже християнському розумінні.

Зазначимо побіжно, що взірцевої ідеології, яка влаш­тувала б, умовно кажучи, усіх, не існує, а отже й створи­ти ідеальне, щасливе суспільство практично неможли­во. Тому людська спільнота завжди перебуває у пошуку тієї ідеології, яка найбільше відповідає інтересам, пот­ребам більшості. Будь-яке штучне нав'язування грома­ді будь-якої «найкращої» у теоретичному визначенні ідеології нічого, окрім прикрощів, не додає. Найяскра­віший приклад — насильницьке впровадження в ХІХ–ХХ ст. комуністичної ідеології.

Після розпаду СРСР, краху так званої соціалістичної системи, усі посткомуністичні суспільства пережили потужний культурно-духовний шок, наслідки якого спостерігаються донині. Цей шок є результатом склад­ного зіткнення трьох неоднозначних культурних векто­рів:

а) нової системи цінностей, що разом із ринковими моделями господарювання, дедалі сильніше імпортується з країн західної циві­лізації, Америки;

б) старої (радянської) системи цінностей і відпо­відних поведінкових стере­отипів;

в) традиційної націо­нальної системи цінностей. Об'єктивно всі ці вектори є впливовими й часто супе­речать один одному, осо­бливо з погляду формуван­ня психології молодого по­коління.

Перший потребує впливу, навіть із боку держави, спрямованого на те, щоб імпорт головним чином так званої масо­вої, рудиментарної культури в Україну було призупинено. Стара (радянська) система цін­ностей може остаточно зникнути лише з пли­ном часу, оскільки це пов'язано з конкретни­ми її носіями. І нарешті, традиційна націо­нальна система цінностей, що вкрай необхід­на, затребувана як основа національного дер­жавотворення, потребує куди більшої полі­тичної волі й державницького підходу до її відродження і зміцнення, наголосимо — у принципово інших суспільно-політичних умовах. Тобто влада, держава мають одноз­начно вибрати, який культурний, духовний вектор повинен домінувати нині в Україні.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7