Життєвий шлях Сталіна

Сторінка 1

План

1. Дитинство Сталіна.

2. Сталін, як переможець в боротьбі за владу.

3. Партійна диктатура та Сталінський терор.

Використана література.

СТАЛІН (Джугашвілі) ИОСИФ ВІССАРЮ-НОВИЧ (9(21 ), 12.1879 - 5.3.1953) - рад. держ. і політ, діяч. H. y м. Горі (Грузія) у сім'ї кустаря-шевця. Навчався в Горійському духовному училищі та Тифліській духовній семінарії. 1898 вступив у грузинську соціал-демократичну організацію «Ме-саме дасі». 1889 після виключення з семінарії влаш­тувався на роботу в Тифліську фізичну обсервато­рію. З 1901 перейшов.на нелегальне становище і розпочав життя професійного революціонера. Не­одноразово заарештовувався жандармами, але втікав із заслання. 1907 брав участь у пограбуванні банку Тбілісі для поповнення парт. каси. 1913 заарешто­ваний і засланий в Туруханський край, де й зустрів Лютневу революцію 1917. У січні 1912 заочно кооптований до ЦК РСДРП(б). У березні 1917 при­їхав із заслання в Петроград, де редагував більшо­вицькі газети «Правда», «Рабочий и солдат», «Рабо­чий». Беззастережно визнавав лідерство В. Леніна (див. В. Ульянов), виконував його найважливіші доручення. На 7-й (Квітневій) всеросійській кон­ференції РСДРП(б) обраний членом ЦК. Один з організаторів Жовтневого перевороту 1917. У пер­шому більшовицькому уряді - Раді Народних Ко­місарів - призначений на посаду наркома у справах національностей і обіймав її до скасування нарко­мату 1922. Одночасно очолював наркомати держ. контролю, робітничо-селянської інспекції. Чл. пре­зидії ВЦВК з 1917. Під час громадянської війни ча­сто перебував на фронтах, був членом Реввійськ рад Пд., Зх. і Пд.-Зх. фронтів. 1920-23 входив до складу Реввійськради республіки. У Раді робітни­чої і селянської оборони був представником ВЦВК. 1919 увійшов до обох неформальних органів опе­ративного керівництва у складі ЦК РКП(б) - політ, і організаційного бюро. Провал комуністичної сис­теми главкізму, створеної В. Леніним як екон. фун­дамент для тоталітарного режиму, та незадоволен­ня селянства продрозверсткою і забороною ринко­вих відносин загострили наприк. 1920 ситуацію в країні і партії. Прагнучи обмежити сфери політ, впливу Л. Троцького, який претендував на само­стійну роль (що проявилося, зокрема, під час дис­кусії про профспілки взимку 1920-21), В. Ленін почав висувати ще малопомітного у вищих ешело­нах влади С Після 10-го з'їзду у березні 1921 С зміцнив свої позиції у секретаріаті, який ставав впливовим неформальним органом у ЦК РКП(б). Після 11 з'їзду у квітні 1922 була утворена посада гене­рального секретаря ЦК РКП(б), передана С. за про­позицією В. Леніна. Генсек мав можливість конт­ролювати керівні кадри держ. партії, що наділяло його, за висловом Леніна, «безмежною владою». Після відходу Леніна за станом здоров'я від політ, діяльності у Кремлі розгорнулася тривала бороть­ба за владу. С. разом з Л. Каменевим і Г. Зінов'євим утворили «трійку», спрямовану на ізоляцію Л. Тро-цького і поступове усунення його від важелів вла­ди. На наступному витку боротьби С. у союзі з ін. членами політбюро за нейтралітету Л. Троцького переміг Л. Каменева і Г. Зінов'єва. Пізніше Каменев і Зінов'єв зблокувалися з Троцьким, але знову за­знали поразки. Нарешті 1928-29 С. з допомогою своїх висуванців у політбюро усунув М. Бухаріна, О. Рикова і М. Томського, після чого домігся абсо­лютної влади в партії і державі. З 1929 С. припинив неп і розпочав новий штурм, маючи на меті побу­дову екон. фундаменту під рад. соціалістичним ре­жимом. За короткі строки шляхом прискореної індустріалізації та примусової колективізації с. г. в СРСР була створена командна економіка, яка в своїх основних рисах збереглася до кінця 1980-х. «Соціалістичні перетворення» здійснювалися част­ково за рахунок ентузіазму населення, а здебіль­шого - методами терору. Використовувалися най­різноманітніші методи тиску - обкладання високи­ми податками, залякування (тавро саботажника, шкідника, троцькиста, правоухильника, примирен­ця тощо), «розкуркулення», терор голодом, масові репресії, депортації. Система цих заходів відома як сталінізм. Жертвами репресій стали десятки мільйонів громадян. З 2-ї пол. 1930-х ресурси ко­мандної економіки почали спрямовуватися на підго­товку масштабної війни у Європі. У серпні 1939 С. досяг порозуміння з нацистською Німеччиною і просунув кордони СРСР на зх. Напад А. Гітлера 22.6.1941 на Радянський Союз став для С. несподі­ванкою. Після невдалих спроб порозумітися з Гітлером С. лібералізував внутр. політику і спрямував зусилля держ. партії та народів СРСР на відсіч аг­ресора. 1941-45 воєнні дії проводилися С. та його полководцями, особливо Г. Жуковим, без наймен­шої турботи за життя солдатів. Внаслідок цього польові втрати Радянської армії виявилися на по­рядок більшими, ніж втрати Вермахту. Під час війни С. виявив блискучий організаторський талант на посадах голови Державного комітету оборони, Вер­ховного головнокомандувача і Наркома оборони. Ресурси велетенської країни використовувалися на формування поповнень для діючої армії та оснащен­ня їх найсучаснішими видами зброї. Незважаючи на великі втрати, стратегічна ініціатива у війні 1942 перейшла до Червоної армії. У спілкуванні з союз­никами по антигітлерівській коаліції С проводив жорстку лінію, змушуючи їх поступатися у стратегічних питаннях і погоджуватися на толерування своїх украй антигуманних дій (примусове повер­нення в СРСР рад. громадян, які опинилися на те­риторії, контрольованій союзниками, депортація мільйонів німців, поляків та ін. народів з територій, які відходили до СРСР, українців з територій, які підпадали під владу Польщі, Чехо-Словаччини тощо). Змирилися союзники і з жорстокими ме­тодами радянізації країн, які потрапили у сферу впливу Радянського Союзу. В останній період війни С. приділив виняткову увагу розвитку ра­кетно-ядерного потенціалу СРСР і переоснащен­ню армії новітніми видами зброї. Здійснювана ним агресивна зовн. політика спричинилася до «холод­ної війни» і гонки озброєнь. Терористичні методи управління відновилися і застосовувалися аж до смерті С

Сторінки: 1 2