Деякі аспекти Гадяцької угоди 1658 р.

Сторінка 1

Смерть Б.Хмельницького, який був значною мірою гарантом існування Української козацької держави, прискорила процес розколу серед козацької старшини і спричинилася до конфронтації двох орієнтацій / партій/ : промосковської та пропольської. Провідником пропольської лінії в державній політиці виступив Іван Виговський - генеральний писар Війська Запорізького. Дії гетьманського правління не залишилися поза увагою ні полкової старшини, ні російського уряду. В Малоросійський приказ на Виговського посипалися доноси старшини із звинуваченнями в намаганні повернути Укра­їну під владу Польщі й зрадити Росію. Підвело голову і Запоріжжя, роль якого була зведена Хмельницьким нані­вець аж до позбавлення власного голосу при вирішенні загальноукраїнських справ Кіш Запорізький не визнав об­рання гетьманом Виговського й повів боротьбу за його усу­нення.

У між­усобній боротьбі найближчі сподвижники Хмельницького забули про Україну, розділилися на ворогуючі табори й тим самим прирекли український народ на горе і стра­ждання.

Восени 1657 р. почалися відверті сутички. Стосунки між цими опозиційними силами були з'ясовані в кривавій битві в якій переміг І.Виговський, але, як часто буває в історії, такі коштовні перемоги виявляються “пірровими”. Однак подальший хід подій не дозволив І.Виговському розвинути свій успіх. У державницькій діяльності І.Виговського помітною була спроба відокремити Україну від Московської держави, що фактично перекреслювало всі попередні угоди та домовленості.

У боротьбі з Росією Виговський зробив основну ставку на Річ Посполиту. Наприкінці літа 1658 р. спеціальна ко­місія розпочала переговори з польськими комісарами що­до умов українсько-польського зближення. Українська сто­рона добивалася визнання польським урядом створення на всіх етнічних українських землях Великого князівства Русь­кого й надання йому таких же прав, як і Великому кня­зівству Литовському. Особливе місце в цьому процесі посідає Гадяцький трактат чи “гадяцькі статті”, підписані на тристоронній основі між Польщею, Литвою та Україною в 1658 році.

Цей договір передбачав створення на місці Речі Посполитої конфедерації трьох самостійних держав: Польщі, Литви і України. В тексті документу зазначалося, що Україна стає вільною й незалежною державою під назвою Великого Князівства Руського. Не виключалося і приєднання і Росії до договору як четвертого члена конфедерації. Чисельність козацького війська про­понувалося встановити в 60 тис. осіб. Висувалися й інші пропозиції загальнодержавного значення. Однак більшість з них польська сторона відхилила або прийняла значно урізаними.

В остаточному варіанті підписана 6 вересня У Гадячі угода проголошувала, що Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівства й входили до складу Речі Посполитої на правах автономії.

Щодо внутрішнього устрою Великого Князівства Руського, то передбачалося утворити вищий законодавчий орган - національні збори, обрані від усіх земель князівства. Гетьман уособлював вищу виконавча владу. Посада ця, згідно зі статтями договору, повинна була бути виборною на все життя і затверджувалась королем. Гетьман ставав воєводою з правом першого сенатора. Що стосується останнього, то він мав також обиратися при спільній участі суб'єктів федерації й мав символізувати єдність конфедеративної держави.

До атрибутів національно-державної незалежності України (Князівства Руського) належали: судочинство й діловодство українською мовою; власні фінанси; монетна система; військо.

Але польська влада вирішила що вона пішла на занадто великі поступки Україні, і скасувала досить велику частку попередніх домовленостей. Внаслідок цього відбулись значні зміни. З боку польського уряду у соціально-економічному аспекті передбачалося відновлення тих форм феодального землеволодіння, експлуатації селян і міщан, що існували до визвольної війни, відновлення маєтків вигнаних панів. Козакам “як людям лицарським” підтверджувалися усі їх права й зольності, вони звільнялися від сплати податків і виконання повинностей, підлягали лише гетьманській юрисдикції. За гетьманським клопотанням по 100 козаків з полку могли отримати шляхетство, однак мали право проживати тільки в традиційно козацькому районі — на півдні Київського воєводства.

Сторінки: 1 2 3