Утвердження польського окупаційного режиму в Галичині у 1921-1926 роках. Політика Польщі щодо українців Галичини 1926-1939рр.

Сторінка 1

Правда, цього разу для заспокоєння світової громадськості і, перш за все, українського народу, у постанові було відзначено, що у Східній Галичині встановлюється цивільне управління під мандатом Антанти, яка і має забезпечити автономію цієї території, політичні, релігійні й особисті свободи громадян [17, c.237].

Треба зазначити, що одночасно з початком діяльності на даних землях цивільної адміністрації польська влада вдавалась до відкритих репресій проти українського населення. Було введено надзвичайний стан, запроваджено нечуваний військовий і політичний терор. Відбулися масові арешти учасників українських національно-визвольних змагань. Так, без відома і згоди українського народу, його повноважних органів влади віковічна українська земля віддавалась під окупацію поляків з непевними обіцянками про автономію. Після цього Верховній Раді залишалось юридично оформити статус Східної Галичини. За її Дорученням так звана польська комісія Мирної конференції й підготувала проект Статуту Східної Галичини, і який після обговорення 24 листопада 1919 року був схвалений під назвою “Договір між союзними державами і Польщею щодо Східної Галичини” [15, с.81]. У договорі було зафіксовано, що Польща одержує мандат на Східну Галичину на 25 років, а потім Ліга Нації мала б вирішити її подальшу долю. У Статуті були б статті про певну автономію для Східної Галичини (крайовий сейм, право виборів до польського сейму) [19, с.25] та інше. Поступово, тимчасова окупація Галичини скріплювалася державно-правовими актами Польщі. Зокрема, 30 січня 1920 року було скасовано Галицький крайовий сейм і запроваджено тимчасове самоврядування. У березні 1920 року Східній Галичині було надано офіційну назву – Малопольща Східна [20, c.158]. Законом від 3 грудня 1920 року було здійснено новий адміністративний поділ Галичини на Львівське, Станіславське, Тернопільське та Краківське воєводства.

Щоб заспокоїти світову громадськість, польський сейм видав закон про місцеве самоврядування. Так, 17 березня 1921 року була прийнята Конституція Польщі. У ній було проголошено ряд демократичних прав і свобод, між ними й інститут самоврядування. На території Львівського, Станіславського, Тернопільського воєводств територіальне самоврядування було організоване на основі австрійського закону від 12 серпня 1886 року, відповідно до якого структура органів місцевого самоврядування мала триступеневий характер (гмінне, повітове, і воєводське управління) [6, c.263].

В цей час було заборонено вживати назви "Україна", "українець", а замість них використовували анахронізми "русин", "руські", [23, c.78]. Варто зазначити, що все це відбувалося задовго до остаточного визначення на міжнародній арені статусу Східної Галичини. Таке політичне становище негативно впливало як на становище українського народу в Польщі, так і на міжнародні позиції молодої Польської держави. Тому, політичні сили як в польському суспільстві, так і в українському розуміли необхідність якнайшвидшого розв'язання цієї проблеми. Статус Східної Галичини був предметом дискусії й на Ризькій мирній конференції, яка проходила 18 березня 1921 року.

В цей час Є. Петрушевич, надсилаючи в Ригу делегацію на чолі з К.Левицьким, доручив їй "збереження прав Галичини на її політичну незалежність і територіальну цілісність". Однак, справедливі домагання ЗУНР не були взяті до уваги : адже Східна Галичина, згідно переговорів в Ризі була включена до складу Польщі й цього разу без відома й згоди її народу. Треба відзначити, що тепер східний кордон Польщі проходив через р. Збруч, Остра, Сарни [16, c.63].

Більше того, відчуваючи несприятливу для себе міжнародну кон’юнктуру, Польща докладала багато зусиль, щоб взагалі не допустити обговорення проблеми Східної Галичини в Лізі Націй, і бажали створити видимість внутрішньої проблеми. Отже, єдину надію у зміні статусу Східної Галичини уряд ЗУНР покладав тепер на Лігу Націй. 23 лютого 1921 року Виконавча рада Ліги Націй заслухала і схвалила рішення представника Бельгії Гіманса, який запропонував передати справу розв’язання проблеми Східної Галичини Раді Послів. Тому, Ліга Націй ще раз ствердила що Польща є тільки військовим окупантом Галичини, суверенітет якої залишається в розпорядженні держав Антанти [26, c.185]. 27 серпня Генеральна Асамблея Ліги Націй "висловила побажання, щоб Рада Ліги Націй звернула увагу головних Союзних і Об'єднаних держав на своєчасність врегулювання найближчим часом юридичного становища Східної Галичини [15,c.83]. Польський уряд спробував звести обговорення східно-галицької проблеми до інформації (повідомлення) про становище в цьому краю, однак, під тиском англійського представництва комісії Польща погодилася з пропозицією, щоб Рада Ліги Націй звернула увагу союзних держав на необхідність врегулювати найближчим часом юридичний статус Галичини. 2 жовтня 1921 року Рада Ліги Націй затвердила текст ноти, яка була надіслана урядам великих держав. Нота наголошувала на тому, що Польща являється і надалі тільки тимчасовим військовим окупантом Східної Галичини, а "сувереном" її і надалі залишаються союзні держави.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13