Україна і українці у вітчизняній війні 1812 року

Сторінка 1

Початок XIX ст. характеризується посиленням міжнародної напруги в Європі. її епіцентром стала наполеонівська Франція. Бажання встанови­ти свою гегемонію в Європі, а потім створити світову імперію з центром у Парижі характеризують загарбницьку політику Наполеона Бонапарта. У ре­зультаті перемог над антифранцузькою коаліцією територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу, впритул наблизившись до кордонів Росії. Відмова Російської імперії від континен­тальної блокади Англії стала приводом для війни з Францією. Починаючи з січня 1810 року Наполеон почав готуватися до походу на Росію. До боротьби з Росією він мав намір залучити Австрію, герцогство Варшавське, Туреччину, Швецію, Пруссію. У воєнно-політичних планах Наполеона Бонапарта Україні відводилося неабияке місце. Імператор Франції розглядав Україну як важли­ву сировинну та стратегічну територію. Згідно з планами імператора Франції, після поразки Російської імперії передбачалося відокремити українські землі від Росії та поділити їх на декілька частин: Австрійській імперії за допомогу у війні передати Волинь, решту земель Правобережної України — герцогству Варшавському, Чорноморське узбережжя та Крим — Туреччині. На території Лівобережної і Південної України передбачалося створити три держави, так звані «наполеоніди», — військово-адміністративні утворення під протектора­том Франції.

Для війни з Росією Наполеон Бонапарт підготував 640-тисячну армію, яка мала вести наступ на трьох напрямках. На південному (київському) напрям­ку планувалося задіяти з'єднання чисельністю 163 тис. чоловік: австрійський корпус Шварценберга (ЗО тис), 25-тисячний французький корпус Мармона, польську дивізію, 100-тисячну турецьку армію. Одночасно планувалося ви­садити військово-морський десант в Одесі та Криму, організувати повстання польської шляхти у тилу російських військ.

12 (24) червня 1812 року «Велика армія» Наполеона форсувала річку Неман, вдерлася на територію Росії. Хоча активних військових дій на те­риторії України не відбувалося, проте українські збройні формування брали участь у бойових діях з першого дня війни.

Вторгнення наполеонівської армії викликало неоднозначну реакцію серед українського дворянства та інтелігенції. Українська еліта поділилася на два табори: «автономістів» та «консерваторів». Представники першого табо­ру (Мочуговський, Чайковський та інші), на яких великий вплив справили ідеї французького просвітництва та Французька революція, висловлювали неприховану радість і надії, що з приходом французьких військ буде введено прогресивне законодавство («Кодекс Наполеона») й Україна стане автоном­ною, а може і незалежною, державою. Вони навіть не підозрювали про плани Наполеона розчленувати українські землі, розділивши їх між своїми союзни­ками. Проте, антицарські настрої в українському суспільстві були явищем винятковим. Переважна більшість населення України були віддані «царю та Вітчизні».

Багато українців пов'язувало з перемогою над французь­кою армією відновлення козацького стану та скасування кріпацтва. Форми участі українського народу у війні були різними. Його патріотизм насамперед проявився у створенні козацьких полків та земського ополчення. У липні цар Олександр І видав маніфест про створення земського ополчення, до якого кріпаки набиралися за згодою поміщиків, а вихідці з інших станів — доб­ровільно. Особливо активно до ополчення вступали кріпаки, які сподівалися таким чином здобути волю.

Першими вступили в бій з ворогом бузькі козаки, які дислокувалися в вілорусії. Саме тоді в складі кріпосних команд Бобруйської та Мозирської фортець перебували бузькі полки. 350 єгерів 2-го Чернігівського полку під командуванням начальника Пінського гарнізону успішно відбивали всі ата­ки 5-тисячного угруповання ворога. Охтирський гусарський, Київський та Чернігівський драгунські полки брали участь у прикритті відступу 2-ої армії.

На зайнятій території французи встановлювали власні порядки. У містах та містечках призначалися коменданти, комісари та бургомістри. У селах хазяйнували фуражні загони, основним завданням яких було забезпечення військ продуктами харчування. Почалося відверте грабування селян, знущан­ня над людьми. Крім цього, кріпосні порядки не лише не було скасовано, а навпаки, подекуди панська сваволя посилилась. Солдати «Великої армії» на окупованій території здійснювали акти релігійного вандалізму: у право­славних храмах влаштовували стайні, розкрадали і знищували церковне май­но. Всього населенню окупованої території Волинської губернії було завдано збитків на суму 2,55 млн. рублів. Жорстокий окупаційний режим викликав спротив з боку місцевого населення, призвів до зародження різних форм зб­ройного опору. У всіх населених пунктах на окупованій території жителі ство рювали дружини самозахисту для відсічі загонам фуражирів. Один з таких загонів, який діяв на хуторі Ніковський на Ковельщині, у вересні 1812 року більш ніж добу боронився від роти австрійців.

Сторінки: 1 2