У чому причина занепаду та загибелі Київської Русі

Сторінка 1

Джерела походження схiдних слов’ян беруть свій початок з території русичів та їхньої древньої столиці — міста Києва. Вивчення літописів, хронік дає підстави звернутися до найцікавіших джерел, які вказують на першопричину наших бiд. Хто ж заклав основи глибоких структурних, економічних, політичних, соціальних катаклізмів, що пронизують усі шари нашого суспільства?

Київська Русь — територiя, населена слов’янськими племенами від хазарських степів до Карпат. Їхні землі тяглися від слободи до слободи, від полян, древлян, дулібів, білих хорватів, уличів, тиверців, кривичів, вятичів і так до самих прип’ятських нетрів. Хто сьогодні точно може сказати, скільки було племен старослов’янської мови і старослов’янського діалекту?

Поява слов’янських племен на території сучасної України згадування про них, хронологічно охоплює час від перших розповiдей про слов’ян-венедів античними авторами I — II ст. нашої ери до часів розквіту Київської Русі та її занепаду. В другій половині I тисячолiття нашої ери східні слов’яни розташувалися на території від оз. Ільмень до Північного Причорномор’я. Вони сформували ряд союзних племен — родових об’єднань, що ввійшли в історію під назвою «племінні князювання» або «літописні племена». Вони створили основу для створення в IX столітті східнослов’янської держави — Київської Русі. Археологічні пам’ятники свідчать про те, що культура слов’янських племен у межах великих територій мала спільні риси. Для східнослов’янської культури характерними були: створення древніх поселень (градів, міст), відправлення культових обрядів, поховання у вогні — тризна, будівлі з каменю і глини, родові закони та звичаї, мовна єдність, загальна культура писемності. Разом iз тим кожна зі слов’янських груп мала свої, властиві тільки їй, особливості мови (діалекти), декоративної вишивки, розходження у формах кераміки тощо.

СХIДНI СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНЄ СУСПIЛЬНЕ УПРАВЛIННЯ

Якою ж була суспільна організація древніх слов’ян і чому протягом багатьох тисячолiтть відносини в їхньому середовищі будувалися на взаємних зв’язках, у пізніший час загублених?

Історики давнини відзначали одну чудову особливість, яка ріднила наших предків та інші суспільні поліси того часу. Система керування на всіх рівнях будувалася, з одного боку, на рішеннях, прийнятих старійшинами родів, виборними похідними князями і волхвами — давньослов’янськими жерцями, які, безсумнівно, були елітою суспільства. З іншого боку, система громадської організації являла собою основу, ім’я якої — Рід, кажучи сучасною мовою. Рід — це суспільне самоврядування, яке вирішує життєво важливі питання, що визначають систему взаємин на всіх рівнях. Для прийняття рішень і закріплення їхніми старійшинами скликалося віче, що саме по собі було унікальною системою народного волевиявлення.

Віче давало можливість слов’янам, точніше, всім «родовичам», які беруть участь в ньому, висловлюватися і приймати спільні рішення. Унікальною є одна деталь — глибокі принципи взаємин між «родовичами», побудовані на основі чесності, щирості, непідкупної чистоти. На віче між народом і князями, що обиралися, укладався «ряд». Тобто давалися взаємні зобов’язання, котрі конкретизували систему взаємин, узятих на себе добровільно обома сторонами. Як віче, так і князь клялися беззаперечно дотримуватися узятих на себе зобов’язань, які відображали конкретно зазначені питання в «ряді». Це дозволяло шукати і знаходити найоптимальніші варіанти прийнятих рішень протягом дуже довгого часу. Літописне джерело «Велес Книга» приблизно з 650 року до Різдва Христового і до 988 року, тобто дати прийняття християнства, дозволяло утримувати Велику основу сформованої століттями унікальної слов’янської ментальності та її традицій.

І хранителями законів суспільного самоврядування, безсумнівно, були представники східнослов’янського жрецького стану. Про це нагадує «Велесова Книга», написана ними, котра дає відповідь на надзвичайно багате за змістом запитання: хто ми? чиї діти? яких батьків?

Сторінки: 1 2 3 4