Світ визнав Голодомор 1932–1933 років в Україні етнічною війною проти українського народу

Сторінка 1

Геноцид (від грец. genos — рід, плем'я і лат. caedere — вбивати) — здійснення масового знищення, переслідування, гоніння певних груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами на основі принципу колективної відповідальності [4]. Слово «геноцид» нове. Вперше воно використано у книзі «Влада країн Осі в окупованій Європі», виданій 1944 року у Вашингтоні. Автором книги і слова був польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін. Однак явище геноциду не було винаходом німецьких фашистів. За словами Олександра Кінга, члена «Римського клубу», людина як вид стала домінувати на планеті тому, що вона безпощадно усувала і знищувала не тільки живі істоти, а й слабші раси і менш пристосованих до виживання членів своєї ж людської родини.

Варто зазначити, що поняття геноциду було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: «Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути покарані». 9 грудня 1948 р. ГА ООН одноголосно прийняла «Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього», яка набула чинності від 12 січня 1951 р. До геноциду належить також умисне створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення інших етнічних груп.

Геноцид широко практикувався в усі часи не лише варварськими, а й цивілізованими народами. Всі випадки геноциду в історії людства важко перерахувати, але відомо, що їх було багато. Знищення «інших» народів, особливо в середні віки, здійснювалося в основному за релігійними мотивами. Коли античні римляни завоювали Карфаген, то три чверті його населення було вирізано, а решту розпродано у рабство. За декілька років, починаючи від 1492-го, іспанці за допомогою планомірної тактики обдурення і підступності майже цілковито винищили двадцятимільйонне населення Карибського басейну. Також можемо назвати актом геноциду знищення аборигенів у Квінсленді (Австралія) в 1840–1897 роках, племені герреро в Південно-Західній Африці німцями-колонізаторами (1884–1906); знищення індіанських племен в Америці багато дослідників також вважають геноцидом.

Нинішній час за своєю жорстокістю ні в чому не поступається Середньовіччю, а в деяких випадках навіть його перевершив. Тільки в XX ст. геноцид позбавив життя близько 120 млн людей. Проявами геноциду є нищення вірменського народу в 1915–1923 роках у Туреччині, дії Німеччини, спрямовані проти неарійського населення, насамперед проти слов'ян, циганів, євреїв у роки Другої світової війни. У 1966 р. знищено плем’я бо в Нігерії, де загинуло близько 8 тис. осіб. Останнім часом розпочато вивчення випадків геноциду в Бурунді, Руанді, Боснії. До яскраво вираженого вияву геноциду можна зарахувати трагедію, що розпочалася в Сумраїте 27 лютого 1988 р., яка незабаром переросла в погроми в Баку, а потім перекинулася на Вірменію.

В Україні три найбільші у світі за масштабами, кількістю злочинів, наслідками є голодомори-геноциди (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 рр.), які були сплановані й здіснені тоталітарним режимом, більшовицькою владою як планові політичні акції — геноцид проти українського народу, проти зростання національної самосвідомості українського селянства.

Найжахливішим за кількістю жертв, який, напевно, перевищує геноцид проти вірменів і євреїв разом узятих, є голодомор 1932–1933 років, який позбавив життя щонайменше семи мільйонів українців.

Тема українських голодоморів почала відкрито звучати у суспільстві від часів демократизації і перебудови в СРСР. Після здобуття державної незалежності українська влада на підтримку ініціатив громадськості прийняла низку рішень щодо вшанування пам'яті жертв голодоморів та, зокрема, визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом. Першим кроком офіційної влади у цьому питанні стала Постанова ЦК Компартії України 26 січня 1990 р. «Про голод 1932–1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів», у якій було визнано факт Голодомору. У вересні 2003 р., на відзначенні 70-ї річниці Голодомору президент України В. Ющенко закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932–1933 років в Україні як акту геноциду. Розповсюджена як офіційний документ сесії ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932–1933 років вперше в історії ООН визнала Голодомор 1932–1933 років національною трагедією українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 дер-жав-членів ООН, зокрема Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцоговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменистан, ТиморЛеште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн — теперішніх членів ЄС.

Сторінки: 1 2 3 4 5