Розвиток селянських промислів і ремесел по обробці рослинної сировини в Київський губернії кінця ХІХ – початку ХХ століття

Сторінка 1

Одним із важливих питань, вивчення яких активізувалося в сучасній історичній науці, є розвиток і діяльність православної церкви в південних регіонах України на всьому етапі її історичного розвитку та участь православного духовенства в суспільному розвитку південноукраїнських земель. В кожну історичну епоху висувалися визначні релігійні діячі, котрі були виразниками кращих ідей та ставали керівниками духовного життя суспільства. Одним з таких діячів першої половини ХІХ століття можна по праву назвати архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова (1781-1858). Росіянин за походженням преосвященний багато зробив для розбудови єпархії як релігійно-громадський діяч, богослов, просвітитель та історик, котрий плідно працював на теренах церковного краєзнавства.

Робота Г.Розанова в пастві не обмежувалася лише влаштуванням церков, монастирів і соборів, першочергового значення Гавриїл надавав безпосередньому спілкуванню з прихожанами, прищепленню морально-етичних законів православної віри. Найяскравіше просвітницько-богословська діяльність преосвященного проявилась у наверненні в лоно православ’я розкольників та сектантів.

Розкол у російській православній церкві виник у другій половині XVII століття. Приводом послужила церковно-обрядова реформа, котру в 1653 році проводив патріарх Никон з метою укріплення церковної організації. Розкольники (або старообрядці чи старовіри) виступали проти поглинання прав громади офіційною владою, зробивши змістом свого життя питання релігії. Зовні старообрядництво проявилось в «збереженні старовини» - старих форм духовного життя. Слід відмітити, що цей рух породив безліч сект, котрі включали обмежене число осіб, віросповідання яких вважалося помилковим. Серед найбільш розповсюджених сект Півдня України кінця XVIII - першої половини ХІХ століття були хлисти, скопці, безпоповці, поповці, молокани та духоборці [1;350-351].

Починаючи з середини XVIII століття причорноморські землі швидко обживались втікачами з Польщі, Північної Росії, Чернігівської губернії та вихідцями з країн Європи, що призвело до великого скупчення тут старообрядницького елементу та жителів неправославного віросповідання. В результаті на території Херсонської єпархії створилась напружена ситуація щодо взаємовідносин православної церкви та іновірців. З одного боку, уряд Російської імперії підтримував віротерпимість на цій території, закликаючи переселитися сюди старообрядців та чужоземний елемент, з іншого – православне духовенство, чітко виконуючи розпорядження Св. Синоду та вказівки місцевого архієрея, намагалося якнайкраще виконувати свій місіонерський обов’язок, виступаючи проти засилля цих елементів.

Релігійно-догматичні погляди захисників «старої віри» базувалися на тому, що священство старої, дониконової церкви втрачало силу, що законної ієрархії не існувало, а тому всі таїнства православної церкви, що могли проводитись лише вірно посвяченим священиком, не набували чинності. На базі таких поглядів старообрядники поривають зв’язки з російською церквою, аргументуючи це тим, що російські царі - антихристи, їх уряди, чиновники – дияволи, котрим не слід коритися.

Самою стародавньою з сект Херсонської губернії була секта «людей божих», або хлистів. Вона заперечувала поклоніння іконам, взагалі не визнавала церкви, як такої, її священства, таїнства, обряди. Та поряд з тим, щоб законспірувати свою власну спільноту, члени секти відвідували храми, виконували обряди, приймали таїнства. Іноді до хлистів приєднувались купці, фабриканти, ремісники, торговці та інші представники буржуазії і дворянства.

Щодо вчень та понять сектантів, то вони не надавали ніякого значення Біблії та Євангелії, як священним книгам. В політичному ж відношенні ці люди не проявляли себе активними діячами, ніколи не організовували громадських протестів, жили своїм власним замкнутим життям. В першій половині ХІХ століття серед представників всіх общин сектантів головним проявом опозиційних настроїв було негативне ставлення до представників панівної церкви, царів, властей, представників уряду, поліції, суддів і всіх урядових чиновників. Поряд з тим, у своїх вченнях сектанти несли багато соціальних та політичних протиріч, які не відповідали законом визнаній пануючій ідеології уряду та духовенства того часу. Це відчувала влада, і тому скрізь жорстоко переслідувала хлистів, відносячи секту до розряду «найшкідливіших сект».

Сторінки: 1 2 3 4