Репресії в Україні

Сторінка 1

Померлих було стільки, що ще один уповноважений Сталіна на вилучення продовольства в Україні Мендель Хатаєвич розпорядився кидати покійників, які померли від голоду, у криниці, а потім засипати. Той же Хатаєвич у 1933 р. з гордістю заявляв: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!”

За підрахунками історика і очевидця тих трагічних подій П. Василевського, кількість жертв голоду складала 7125850 осіб. Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що кількість жертв від голоду складає 9 млн. чоловік. Результати перепису населення (січень 1937 р.), що показали зниження населення в країні на 15 млн. чоловік, було знищено, а учасників перепису – репресовано.

Незважаючи на голод, експорт зерна зростав: 1929 р. – 2,6, 1930 р. – 48,4, 1932 р. – 51,8, 1933 р. – 17,6 млн. центнера. Водночас тільки тих 2 млн. т, які вивезли за кордон, було достатньо, щоб врятувати мільйони людей.

Такі були наслідки злочинного винищення сталінським режимом українського селянства, що стало одним з найжахливіших зразків репресивно-каральних заходів радянської тоталітарної машини проти власного народу.

2. Репресії проти української інтелігенції

Індустріалізація та колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.

На першому етапі наступу Сталіна проти потенційної опозиції на Україні (реальний опір йому був дуже слабким) основною мішенню стала стара українська інтелігенція, особливо та, що була пов’язана з національними урядами та небільшовицькими партіями 1917 – 1920 рр., а також видатні діячі культури та науки. ОДПУ, фабрикуючи “таємні антирадянські організації”, застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюваних в пресі показових процесах. У такій спосіб політична поліція виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючи ґрунт до наступних арештів.

Уперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929 – 1930 рр., коли в належності до таємної націоналістичної організації під назвою “Спілка визволення України” (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. “Виявленій” організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР. Використавши цей судовий процес для створення атмосфери підозрілості та небезпеки, радянські власті перейшли до широкого наступу на інтелектуальну еліту.

Як можна було сподіватися, однією з перших установ, що зазнали головного удару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції і виганяти “буржуазних націоналістів”. У 1931 р. розпустили історичну секцію М. Грушевського, а самого вченого під приводом того, що він причетний до ще однієї таємної організації, вислали до Росії, де він у 1934 р. помер. Набагато суворіших переслідувань зазнали багато його колег і майже всі учні.

Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6