Питання про зміну характеру української революції 1917-1920 рр.

Сторінка 1

Питання про характер української революції 1917-1920 рр. є дуже важливим як в науково-теоретичному так і практично-політичному плані. Особливо це питання загострилося в сучасну історичну добу, коли на початку ХХІ століття в Україні існують різні точки зору: одні дослідники вважають характер революції незмінним, інші – що характер революції змінювався.

Раніше ця важлива проблема докладно висвітлювалася в роботах видатних лідерів української революції: М.Грушевського [1], В.Винниченка [2], П. Христюк [3] та інших діячів революції. Сьогодні ця проблема розглядається в ряді цікавих і змістовних монографічних робіт видатних дослідників І. Кураса, В. Кульчицького, В. Верстюка, В. Солдатенко [4, 5] та інших. Але деякі аспекти проблеми, зокрема питання про зміну характеру та змісту української революції, вимагають, на наш погляд, своєї подальшої розробки. Тому в роботі зроблена спроба по-новому вирішити це питання.

Після перемоги Лютневої революції 1917 р. в Україні, на відміну від центру колишньої російської імперії, розвивалися поруч, доповнюючи і збагачуючи одна одну, дві революції: одна - соціальна, як складова части­на загальноросійської соціалістичної революції, друга - суто українська революція. Але, на наш погляд, українська революція, яка спочатку розпочалася як націо­нально-демократична, потім поступово, але невпинно, під впливом пода­льшого розвитку революційних подій, також змінювала свій характер та зміст. В зв'язку з цим і українські соціалістичні політичні партії, як УПСР і УСДРП, які відігра­вали провідну роль в таборі української революції, а також російські мен­шовики, есери та бундівці, також невпинно зсувалися вліво, розколювалися на правих і лівих, а останні, незабаром, перетворювалися в прокомуністичні та українські націонал-комуністичні партії. Тому і політичні гасла і вимоги цих партій еволюціонізували протягом революції від суто націонал-демократичних до ліворади­кальних, прокомуністичних.

В першій період розвитку української революції - від березня 1917 р. до квітня 1918 р. – державотворча діяльність українського табору завершилася проголошенням 7 листопада 1917 р. створення Української держави – Української Народної Республіки (УНР), що мало дійсно всесвітньо-історичне значення. Але, на жаль, Центральна Рада з ряду важливих причин не здійснила радикальних соціально-економічних перетворень. Це призвело до того, що всередині як українських так і загальноросійських політичних партій посилився розкол на правих та лівих, які вимагали здійснення радикальних перетворень на користь широких трудящих мас.

29 квітня 1918 р. українськими правоконсервативними політичними силами був здійснений державний переворот, в наслідок якого була створена Українська держава П.Скоропадського. Почалась реставрація старого буржуазно-поміщицького ладу, проводилась консервативна, проросійська політика. Тому майже всі українські соціалістичні партії висту­пили проти Гетьманату, почали значно зсуватися вліво, проводити но­ву політику. Так, 14-15 травня 1918 р. у Києві відбувся нелегально V-й з'їзд УСДРП, який призвав до збройної боротьби проти гетьманату. 13-16 травня в Києві також нелегально відбувся ІV-й з'їзд УПСР, на якому ліві остаточно відкололися від правих, створили самостійну пар­тію „боротьбистів" і розгорнули збройну боротьбу проти гетьманського ладу [5, с.471,491]. Так виникла своєрідна, майже парадоксальна політич­на ситуація: ліві українські соціалісти розгорнули збройну боротьбу проти вже своєї української держави і блокувалися з більшовиками.

Ліві меншовики Харкова, Києва, Катеринослава, Одеси також визнава­ли реакційність гетьманської влади і закликали до рішучої боротьби проти неї. Таку ж позицію зайняли і ліві бундівці. [6, с.47-48;7,с.127] Ще більш сміливу тактику висували ліві російські есери, які закликали до рі­шучої збройної боротьби проти гетьманату, за відродження радянської влади, співробітничали з більшовиками. [7, с.128]

Створена 14 листопада 1918 р. Директорія до 14 грудня цього року отримала швидку перемогу над Гетьманатом і встановила свою владу, відновив УНР. Так почався новий, другий період української революції, який мав принципово новий характер та зміст. Тепер, у другому періоді української революції висувались на перший план гасла не тільки і не стільки національної державності, яка вже була досягнута, а перш за все, гасла соціально-економічних перетворень, при чому в суто просоціалістичному дусі. Ось чому на початку 1919 р. українська революція опинилася на роздоріжжі. Єдиний раніше табір революційного українства розколовся на два табори. Праві течії українських полі­тичних партій обрали шлях подальшого розвитку української, але тільки національно-демократичної революції. Ліві політичні сили і партії пішли шляхом здійснення української, але вже соціалістичної революції, встанов­лення влади українських Рад. [7, с.133-140] Тому не випадково, що саме в 1919 р. ліві течії українських соціалістичних партій все більш зсувалися вліво і незабаром трансформувалися в українські націонал-комуністичні партії.

Сторінки: 1 2 3