Червоний терор в Україні 1917-1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом

Сторінка 1

У 1934 р. для розбору справ, пов'язаних з „контрреволюційними злочинами" у складі Верховного Суду СССР, Верховних Судів союзних та автономних республік, крайових, обласних та окружних судів організовуються спеціяльні судові колегії, які розглядали справи без народніх засідателів, тобто з участю головуючого і двох членів суду.20

Але, як виявилось, період перегрупування сил тривав зовсім недовго. Новий період в кривавому літописі большевицьких репресій ознаменувало собою вбивство в листопаді 1934 р. С. Кірова, яке було використане вищим політичним керівництвом совєтської імперії для розгортання масового пляномірного терору проти політичної опозиції. Вже 1 грудня 1934 р. за ініціятивою Сталіна шляхом опитування була прийнята відома постанова ЦВК СССР, яка зобов'язувала слідство вести справи у підготовці і здійсненні терористичних актів прискореним порядком, судові органи — не приймати до розгляду клопотання про помилування, а НКВС — приводити виконання вироків до вищої міри покарання негайно.

Завдяки „большевицькій революційній пильності" у Києві в найкоротші строки була викрита „українська група терористів". 18 грудня 1934 р. преса оголосила вирок Виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СССР у Києві, очолюваної горезвісним В. Ульріхом. Вирок не залишив ніяких надій. З 37 осіб (українських письменників, політичних діячів, мистців) було засуджено до розстрілу двадцять вісім.21

На початку грудня 1934 р. репресивними органами НКВС УССР були проведені арешти у справі так званої „контрреволюційної боротьбистської організації". Сфабриковану справу боротьбистів розглянула Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СОСР під головуванням В. Ульріха 27-28 березня 1935 р. Сімнадцять осіб, серед яких — О. Полоцький, М. Любченко, Г. Єпік, В. Поліщук, С. Семко-Козачук, Ю. Мазуренко, Д. Кудря, Л. Ковалів, М. Куліш, В. Вражливий, В. Підмогильний, Є. Плужник, А. Панів, В. Штангей, П. Ванченко, Г. Майфед, О. Ковінька — були засуджені до різних термінів позбавлення волі.22

Досить активно у відкритті „ворожих елементів" працювали місцеві репресивно-каральні органи, в тому числі обласні управління та районні відділи НКВС. Статистика, наведена Ю. Шаповалом, свідчить про те, що в другому півріччі 1935 р. порівняно з першим півріччям цього ж року кількість справ, розглянутих спецколегіями обласних судів, набагато збільшилась. Майже традиційним було звинувачення засуджених у „контрреволюційній та троцькістській агітації".23

Разом з тим маштаби репресій, які вже і на той час досягали свого апогею, явно не влаштовували вождів большевицької партії. Саме цим можна пояснити шифровку, направлену 25 вересня 1936 р. з Сочі до Москви за підписами Сталіна та Жданова: „Вважаємо абсолютно необхідною і терміновою справою призначення т. Єжова на посаду народнього комісара внутрішніх справ. Ягода явним чином опинився не на висоті у справі викриття троцькістсько-зінов'євського бльоку. ОДПУ запізнилося з цією справою на чотири роки. Про це говорять усі партійні працівники і більшість обласних представників НКВС". Дещо пізніше це знайшло своє відображення в рішеннях лютнево-березневого (1937 р.) Пленуму ЦК ВКП(б).

Необхідно зазначити, що Сталін не просто слідкував за ходом чергової вакханалії, а й всіляко стимулював її своїми „мудрими" зауваженнями, порадами, побажаннями. Зокрема, саме він покликав до життя ту масу колективних та індивідуальних доносів, які скалічили долі мільйонів громадян. Так, влітку 1937 р. Сталін без будь-яких застережень висловив незадоволення недостатньою кількістю сигналів з місць, що призвело, на його думку, до втрати пильности, вимагав ретельної перевірки таких сигналів, визначаючи, що коли „ . в них буде правди хоча б на п'ять відсотків, то і це хліб".24

В умовах розгортання масової кампанії боротьби з „клясовими ворогами" відповідні вимоги висувалися перед репресивно-каральними органами НКВС. Їх працівникам постійно втлумачувалась теза про ту виняткову місію, що покладена на них в переломовий для країни період. Характерним у цьому відношенні є виступ народнього комісара внутрішніх справ СССР М. Єжова в 1937 році на прийнятті-бенкеті з нагоди нагородження чекістів урядовими нагородами: „ .ми повинні зараз так виховати чекістів, щоб це була тісно спаяна і замкнута секта, безумовно виконуюча мої вказівки ." Розвиваючи думки свого шефа, його заступник Фриновський так наставляв керівників місцевих органів НКВС: „Ми повинні показати ЦК, що ми рятуємо країну від контрреволюційної небезпеки".25

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9