Передумови створення української дивізії галичина

Сторінка 1

Українська дивізія "Галичина" — це особливе за часів другої світової війни військове формування. Виникло воно як наслідок того соціально-політичного стану, що мав місце в Західній Україні у період від осені 1939 року — з моменту окупації совєтськими військами Західної України до літа 1943 року, коли було створено дивізію "Галичина".

Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша — дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга — наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Бо без підтримки народу або ідея створення дивізії вмерла б непородженою, або німцям довелося б силою мобілізувати українців до дивізії, що згодом не дозволило б зробити з неї справжню бойову одиницю з високими вимогами і духовною цілісністю, які мали місце в дивізії.

Щодо першої умови, треба зазначити, що після поразок у 1943 році німці відмовилися від своєї амбітної позиції, нібито східну проблему вони можуть вирішити тільки "пролиттям німецької крові". І тому для боротьби з більшовизмом почали притягати й інші народи, творячи підрозділи в рамках "Зброї СС" ("Waffen SS"). Таких дивізій було утворено 29. Дивізії "Зброї СС" формувалися з людей російської, французької, іспанської, татарської та інших національностей. Українська дивізія "Галичина" була аж 14-ю.

Щодо другої умови, то ідея створення української дивізії дістала підтримку в народному середовищі, особливо серед української інтелігенції Західної України. Про це може свідчити, скажімо, те, що з самого початку зголосилося 80 тисяч добровольців, хоча для комплектування дивізії потрібно було тільки 15 тисяч.

На особливу увагу заслуговує той факт, що після поразок у 1943 році ніхто у світі не сумнівався, що Німеччина зазнає поразки. І все ж таки українська громада Галичини приймає рішення підтримати ідею створення дивізії, а українська молодь масово йде добровольцями до неї.

Виникає питання: чому, бачучи неминучість поразки Німеччини у війні, галичани все ж таки вступають у війну на німецькому боці? Чи не простіше було б відсидіти десь на печі або в лісі, дочекатися Червоної Армії, щоб добити вже конаючого німецько-фашистського загарбника у її лавах? Чому саме боротьбі проти більшовизму, а значить — проти Червоної Армії присвятили своє життя галицькі юнаки?

Перш за все, зазначу, що український народ на фоні зудару двох монстрів — німецького фашизму і російського більшовизму — опинився в дуже складному становищі. Через те, що і німецький фашизм, і російський більшовизм були однаково погибельні для нього. Українець, не маючи власної держави, став перед вибором: а на чийому боці йому виступити? Тож, щоб боротися з німецьким фашизмом, він мусив піти до Червоної Армії, а щоб боротися з російським більшовизмом — до німецької.

Безумовно, існував і третій шлях — піти у славне військо УПА, яке, хоч і не мало достатньо сил, боролося на два фронти: як із московським більшовизмом, так і з німецьким фашизмом. Але з певних обставин не кожний українець мав можливість потрапити у ліс, до лав УПА. І тому українці в Галичині робили свій політичний вибір не на користь російського більшовизму. Для такого вибору були певні об'єктивні обставини.

Киньмо погляд у недалеке для того часу минуле.

До 1939 року Західна Україна була у складі Польщі. Тобто до 1939-го галичани не знали, що таке совєтсько-більшовицька влада. Вони не пережили голоду 1933 року, цього штучно проведеного комуністами геноциду проти українського народу. Західні українці не знали, що таке колгосп, що таке НКВД, хто такі комуністи і в чому ж полягає злочинність їхнього урядування.

Наприклад, галичани, яким історично властива яскраво виражена індивідуальність, особливо у веденні господарства, ментально не могли сприйняти ідеї колективізації у сільському господарстві. Це приводило до спротиву більшовикам. Експерименти мали місце і серед інших народів колишньої комуністичної імперії — СССР. Приміром, одна тільки колективізація в Казахстані забрала життя трьох мільйонів казахів. Для шестимільйонного на ту пору населення це був кожний другий казах. Навіть Гітлер не знищив стільки людей, скільки московські більшовики, ставлячи свої злочинні експерименти над цілими народами.

Сторінки: 1 2 3 4