Остаточна ліквідація більшовиками партії правих есерів в Україні 1922-1924 рр..

Сторінка 1

1.Охарактеризуйте основні етапи українського національного відродження на східноукраїнських землях у складі Росії

(кінець ХІХ поч. ХХ ст.)

З пом'якшенням внутрішнього режиму була проголошена амністія і членам Кирило-Мефодіївського товариства. У 1857 р. повернувся із заслання Тарас Шевченко. Український національний рух відразу скористався з лібералізації політичного життя. Центром політичного життя став Петербург, куди з'їхалася більшість братчиків. Тут 1859 р. було утворено першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що ставила собі за мету поширення національної ідеї шляхом видання книг, журналів, проведення вечорів тощо. У 1861 —1862 pp. у Петербурзі виходив літературно-науковий місячник "Основа", що видавався Пантелеймоном Кулішем за участю Миколи Костомарова і Тараса Шевченка. У 1861 р. у Києві виникла своя громада з числа студентів Київського університету та місцевої інтелігенції. Одним із основних напрямів діяльності Київської громади була організація недільних шкіл для дорослого населення. Поступово мережа громад і недільних шкіл охопила всі більші міста Наддніпрянської України. У Чернігові відомий український байкар Леонід Глібов видавав газету "Чернігівський листок".

До діяльності громад російський режим ставився спочатку толерантно, вважаючи, що їхня діяльність має виключно культурно-просвітній характер. Ставлення до українського руху змінилося після польського повстання 1863 р. Повстання охопило й Правобережну Україну, але зовсім не знайшло відгуку серед українського селянства й інтелігенції. Навпаки, повстанці часто зустрічалися з ворожим ставленням з боку місцевого населення. Тим не менше під впливом повстання царський уряд починає трактувати український рух ("южнорусский сепаратизм") як польську інтригу. Було організовано постійне цькування українського руху з боку офіційної преси (передусім — "Русского вестника" Каткова), розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти у Києві та Харкові, припинено видання "Чернігівського листка" та закрито усі недільні школи. Окремі українські інтелігенти з числа арештованих (Павло Чубинський та Олександр Конинський) після суду і слідства були заслані у північні губернії Росії.

Але найбільшої шкоди українському рухові завдав указ міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 p., який проголошував, що окремого "малороссийского языка не было, нет и быть не может". Валуєвський указ заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не стосувалася художньої літератури. Така вибірковість у забороні не була випадковою. Російському урядові йшлося не про те, щоб заборонити інтелектуалам писати і видавати твори українською мовою. Його наміром було не допустити поширення україномовних видань серед простого люду, а шкільні та релігійні видання призначалися саме для цього. Валуєвський указ 1863 р. був спрямований на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися з заняття вузького кола інтелектуалів у масове явище. Російський уряд продемонстрував свою політичну далекоглядність, оскільки розвиток масового українського руху становив серйозну загрозу для територіальної цілісності імперії.

Після Валуєвського указу у національному відродженні настала перерва, яка тривала аж до початку 70-х років XIX ст. Значна частина молодої української інтелігенції (Дебагорій-Мокрієвич, Стефанович, Кибальчич, Кравчинський, Желяб'єв) вступала у російські революційні організації. її приваблювала революційна ідеологія російського народництва, порівняно з яким український рух видавався надто мізерним, аполітичним і культурницько обмеженим. Народницьке "ходіння в народ" 70-х років торкнулося й України. Великого розголосу набула Чигиринська справа (1877), під час якої російський народник Я. Стефанович під вигаданим іменем Дмитра Найди видавав себе за царського комісара і підбурював селян до повстання проти поміщиків. Після розкриття змови було арештовано близько 1000 осіб.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14