Народи Центральної Європи (за книгою Ал-масуді)

Сторінка 1

Феофілакт Сімокатта жодного разу не називає народ Мусокія волинянами. Та й населяв цей народ не Волинь, а Дакію [Раннефеодальные . 1985, 55]. Тож і це не дає підстав порівнювати Мусокія з Маджаком, адже сусідами валінана Масуді називає прибалтійських ободритів.

Досить критично ставився до ототожнення Маджака з Мусокієм Г. Лябуда. Він твердив, що Мусокій не міг створити великої слов’янської держави, оскільки був “периферійним царком” румунських слов’ян. [Labuda 1949, 76] Версію цю підтримував і В. Королюк. На його думку, треба виключити будь-яке ототожнення “валінана” Масуді із східними волинянами, бо “Повість врем’яних літ” наголошує, що волиняни змінили дулібів, а не навпаки, тобто у VI ст. термін волиняни ще не міг вживатися [Королюк 1975, 140].

Наступна теорія ототожнювала валінана з волинянами — прибалтійським слов’янським племенем околиць міста Воліна [Ковалевский 1973, 76]. Деякі дослідники ставлять це твердження під сумнів, кажучи, що невелике плем’я волинян не відігравало значної ролі в політичному житті слов’янських народів [Widajewicz 1946, 17—27, Королюк 1975, 139].

Натомість Ковалевський запропонував прочитання велітане, тобто велети (лютичі), які були конфедерацією чотирьох племен — хижан, чрезпенян, долендан і ратарів [Ковалевский 1973, 77]. Але й ця версія не видається переконливою [Королюк 1975, 139], оскільки конфедерація велетів існувала не лише на час Масуді, а й, за даними Адама Бременського, наприкінці ХІ ст. [Из “Деяний…” 1986, 596].

Разом з тим не видається можливим віднести до валінана повідомлення Ібрагіма Ібн Якуба про народ велітаба, землі якого межують з Польщею [Королюк 1975, 139]. На мою думку, плем’я це можна ототожнювати лише з велетами (лютичами).

Ключем до локалізації валінана, може стати думка, що книга Масуді писалася як путівник. Тоді європейські народи мусять розміщуватися на її сторінках у певній послідовності, тобто в порядку мандрівки купця по Європі.

На початку розповіді Масуді уточнює, що сакаліба живуть на півночі, від сходу Халіфату до Магрибу, тобто Атлантичного узбережжя. Після опису валінана автор переходить до першого зі слов’янських народів — ободритів.

1. Ободрити (або бодричі). Мешкали на південний схід від Ютландського півострова.

2. Дуліби. Судячи з того, що королем дулібів названо Венцеслава, інакше Вацлава Святого, князя чехів, можна зробити висновок що йдеться про чехів. Зміна назви чехи на дуліби могла відбутися тому, що західні дуліби займали найбільшу територію у Чеській державі.

3. Немчини. Ковалівський справедливо вбачає в них германське населення однієї із східнонімецьких марок [Ковалевский 1973, 73], можливо, Баварії, тим більше, що ватажок цього “племені” носить титул графа.

4. Мільчани. Плем’я мільчан відоме із списку народів, що за грамотою Майнцького собору 1086 р., входило до Празького архієпіскопату [Пражский 1962, 151]. Традиційно мільчани вважаються слов’янским племенем, яке населяло пізнішу марку Мішна (Мейссен) у Саксонії, бо вона безпосередньо межувала з німецькими маркграфствами, які населяли немчини [Пражский 1962, 275].

5. Сербин. Це — плем’я лужицьких сербів (сорбів), що межує з мейссенцями (мільчанами).

6. Моравин. Плем’я мораван, що межувало на північному заході з сербами і містилося на схід від чехів.

7. Хорватин. У цій частині Європи маємо два племені під такою назвою — білі хорвати в Судетах та східні хорвати в Галичині, Буковині й Закарпатті. Очевидно, слід зупинитися на хорватах східних, бо якби йшлося про білих хорватів, Масуді розмістив би їх між сербами й мораванами.

8. Сасин. Ковалівський вважає це плем’я саксонцями. Але це, на нашу думку, — географічний нонсенс, тому що згадка про саксонців повинна передувати згадці про їхніх сусідів — мільчан. Та й це був би чималий стрибок на Захід від основного маршруту, адже за сасиннами йдуть кашуби в північній Польші. Насправді ж між хорватами й кашубами можна розмістити лише віслян, яких на Русі звали ляхами (д.-рус. форма — ляси). Очевидно, тут сталася звичайна слухова помилка записувача. Отже, в цьому місці треба внести коректив — лясин.

Сторінки: 1 2 3 4